1441 р. в Язловці вже був замок. Перший власник замку – Теодорик Бучацький, який у 1436 р. володів містечком, у 1467 р. згадані його сини Міхал і Ян, які згодом прийняли прізвище Язловецькі. Найдавніше ядро замку мало форму витягнутого п’ятикутника з ромбоподібною вежею. Згодом територію значно розширили.
У середині 16 ст. коронний гетьман Єжи Язловецький перебудував твердиню і спорудив велику чотириярусну вежу. На рівні 3-го поверху в ній влаштували в’їзну браму, до якої вів міст на дерев’яних стовпах, в останній своїй частині – підвісний.
Після смерті останнього з роду Язловецьких – Героніма у 1607 р. замок був у власності Радзивилів, Чурилів, Вольських, Білецьких, які не дбали про його міцність. У 1643 р. замок купив гетьман С. Конєцпольський, який прибудував північну напівкруглу вежу, а довкола фортеці – зовнішнє фортифікаційне кільце, т. зв. Нижній замок.
У 1746 р. споруджено палац і закладено парк. О. Конєцпольський і С. Понятовський значно розбудували та розширили палац, замок утратив оборонне значення і почав занепадати.
Від 1863 р. в палаці діяв монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
У середині 15 ст. Язловець – значний торговий центр на Поділлі, який конкурував зі Львовом, про що свідчить, зокрема, скарга львівського купецтва, подана 1461 р. королю. Через Язловець пролягав торговий шлях (Королівська дорога), що з’єднував Львів із Молдавією. У 1519 р. король Сиґізмунд І призначив новий ярмарок на свято св. Катерини; очевидно, тоді й Язловець отримав підтвердження магдебурзького права. У 1578 р. в містечку – 247 будинків, у яких проживало 1235 осіб. На той час Язловець був упорядкованим містом із широкими вулицями, кам’яними будинками, прикрашеними різьбою. У 16 ст. місто – з правом ярмарку, який став одним із найбільших на Поділлі.
Язловець мав численну вірменську колонію, а в 17 столітті підпав під сильну полонізацію. Знаменитими були язловецькі ярмарки, саме тому тут оселилися вірмени; вулицю, яку вони заселили, називали Вірменською, вона була забрукована й вважалася найкрасивішою, в центрі містечка височіла вірменська церква; у 1670-х рр. унаслідок турецької окупації вірмени громадою виїхали з Язлівця до Бродів, згодом на їхнє місце прибули євреї. 10 грудня 1615 р. власник міста Ян-Єжи Радзивіл підтвердив вольності та привілеї вірменам, які осіли в цьому місті.
Від Радзивілів Язловець передано до Чурилів, відтак – до Богушів, Кашевських, Станіславських, Тишкевичів, Вольських і Белжецьких. Анна Одриживольська у 1643 р. продала Язлівець із навколишніми селами коронному гетьманові Станіславові Конєцпольському, який підтвердив і розширив привілеї місцевих вірмен.
Француз Делерак у 1685 р. занотував свої враження так: «Був тоді Язловець доволі показним містом. Широкі вулиці пролягали між подвійними рядами мурованих кам’яниць, оздоблених ліпними прикрасами і написами руською та польською мовами. На найвищих місцинах височіли муровані костели та церкви, завдяки чому вже здалеку місто вражало дуже привабливим силуетом. Неподалік латинських костелів розташована також гарна жидівська синагога. Коло підніжжя пагорбів, у головній частині міста, стоять грецькі церкви з цвинтарем, із пірамідальними пам’ятниками з написами слов’янською мовою, подібними до написів на деяких міських кам’яницях».
1673 р. Язловець відвідав німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який зазначив: «Це досить велике місто. Замок збудований по-італійськи, з високими мурами… Кам’яний храм на західному передмісті й подібний у місті, де, крім того, мають свій окремий костел вірмени, а євреї – божницю. Є також ще один храм – на східному передмісті». Язловець був одним із найбагатших міст Галичини у 16–17 ст.
Після турецької окупації 1676–1684 рр. (турки значно зміцнили замок) тут у 1713 р. проживало 290 осіб. 1719 р. Язловець передано Валєвським, які продали його у 1723 р. коронному обозному Єжи-Александрові Любомірському. Своєю чергою, у 1746 р. С.-А. Любомірський продав Язловець мазовецькому воєводі Станіславові Понятовському – батькові короля, який розводив тут породистих коней. 1780 р. в Язлівці – 30 кушнірів, 20 шевців і 17 ткачів. У 1790 р. відкрито однокласну школу.
Наприкінці 18 ст. Язловець втратив роль торгового містечка. У 1832 р. – центр парохії (священик – Олексій Стрельбіцький) до якої належали села Дуліби, Новосілка та Передмістя. У 1800 р. місто передано Кшиштофові Грудніцькому, від нього – баронам Блажовським, які володіли ним до 1870-х років. 1819 р. в місті проживало понад три тисячі мешканців.
Наприкінці 19–на початку 20 ст. Язловець став сільськогосподарським містечком.
Під час Першої світової війни ряд будинків зруйновані. У Леґіоні УСС та в УГА загинули: четарі – Ю. Жукорський, Ю. Колодій, Л. Ружицький, хорунжий О. Баб’як, а також В. Бабенчук, Є. Завадівський, М. Крвавич, М. Курянський, В. Криницький, В. Романюк, Т. Хоцінський, Й. Шабльовський. Воювали також в українських військових формуваннях поручник Микола Колодницький (1889 р. н.), підхорунжий Сидір Скиба (1894 р. н.) та ін.
У 1921 р. в Язловці – 307 будинків, 1931 р. – 395 (2349 осіб). Діяли філії товариств «Просвіта» (у 1908 р. – 122 осіб, 185 книг, голова – Д. Гафткович), «Cіч» (засноване 1910 р., голова – І. Ружицький), «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок» та інших, а також кооператива. У 1925 р. працювало три млини Блажовського та млин Яна Мінкевича.
1930 р. діяла ґуральня. Відомо, що у 1932 р. функціонувала 4-класна школа, 1933 – працювала семикласна школа, де у 1939 р. навчалося 230 учнів. 1928 р. відкрито приватну жіночу гімназію, яку через 5 років перетворено на семінарію домашнього господарювання для жінок. У серпні 1934 р. Язловець втратив статус містечка.
У 1930-х рр. Язлівецький замок досліджував відомий архітектор Б. Ґверкен, у 1937 р. – польський історик А. Чоловський-Сас (відкопали частину вівтаря та крипту з двома скелетами, ряд сходів у підземелля).
