11 листопада 1945 року померла Ольга Косач-Кривинюк, сестра Лесі Українки
Такий напис на могильному камені зустрічав поодиноких відвідувачів могили Ольги Косач-Кривинюк на на міському цвинтарі Аусбурга в Німеччині (на жаль, могили вже немає). Там у таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року померла ця гідна уваги і поваги українка, сестра Лесі Українки, донька Олени Пчілки. Знана також за псевдонімом Олеся Зоря.
Ольга Косач-Кривинюк (26 травня 1877, Звягель, Волинь— 11 листопада 1945, Авґсбурґ, Німеччина) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця, викладачка, бібліографиня, етнографиня, лікарка за фахом, членкиня Петербурзької і Київської «Просвіт».
Третя дитина в багатодітній родині Косачів, Ольга рано навчилася читати, наполегливо і затято навчалася з допомогою старших сестри Лесі та брата Михайла. Із золотою медаллю закінчила Київську жіночу гімназію О. Дучинської в 1897 р., навчалася на Вищих жіночих медичних курсах у Санкт-Петербурзі, де, крім навчання, займалася редакторськими справами Лесі Українки, перекладала російською західноукраїнських новелістів, увійшла до української студентської громади Петербурга. За це й отримала перший арешт в 1904 р. на два місяці. Все ж завершила освіту на медичних курсах в 1906 р. Вийшла заміж за Михайла Кривинюка і молоде подружжя Кривинюків замешкало у Празі, де у них народився первісток Михайло. З немовлям Ольга переїхала до Києва, згодом на Катеринославщину, і поряд з лікарською практикою вивчала нові іноземні мови, перекладала з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов. Зокрема переклала твори І.Тургєнєва, Ч.Діккенса, Ж.Санд, Р.Кіплінга, А.Дюма і т.д.
А також відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання; зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Вип.І. Вирізування й настилування» (К., 1928). У 1918 р. видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів».
Тікаючи від большевиків та голоду з другим сином Василем в 1921 р. замешкала в Могиліві-Подільському з сестрою Ізидорою та матір’ю Оленою Пчілкою. Тут Ольга розпочала свою учительську кар’єру у школі. Після встановлення більшовицької влади 1924 р. повернулася до Києва, де влаштувалася вчителькою української мови, а 1929 р. — на посаду бібліографа Київської наукової медичної бібліотеки. 1929 р. її та її чоловіка заарештували за справою СВУ, чоловік був засуджений. В 1937 р. заарештували і її сестру Ізидору.
Позаяк лінія фронту розділила Ольгу з чоловіком та старшим сином Михайлом, а сподіватися на нормальне життя з приходом до Києва радянської влади не доводилося, рішення було прийняте на користь еміграції. Восени 1943 року сестри Косач, Ольга з сином Василем та Ізидора з родиною, виїхали через Львів до Праги, і до Німеччини. Саме Ользі Косач ми завдячуємо збереженням родинного архіву, зокрема шедеврів неопублікованої інтимної лірики Лесі Українки, а також літописом-хронологією життя і творчості Лесі Українки, над яким Ольга почала працювати ще у 1930-х рр. Частина родинного архіву залишилася у Львові у М.Деркач, котра після війни передасть його до АН УРСР.
Також Ольга Косач є авторкою мемуарів «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), “Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк). Ольга почала також писати спогади про свою матір Олену Пчілку, але недуга і смерть перервали цю роботу. Морально і фізично виснажена десятиліттями постійної праці, турботою та хвилюваннями за рідних, розлукою з найближчими, випробуваннями, що випали на її долю, вона померла у таборі ДіПі. Мов зоря, що за життя освітлювала шлях іншим, тихо згасла на чужині, понад все сумуючи за батьківщиною та своїми рідними.
Diaspora.ua, 2019
Підготовлено для Diaspora.ua на основі відкритих джерел. Передрук – ЛИШЕ за умови згадки на початку тексту та активного посилання на Diaspora.ua.
Джерело Diaspora.ua
.