Мені дуже подобається податок на нерухомість, але лише в тому вигляді, в якому він існує в цивілізованих країнах.
Подобається, бо він переносить реальну владу на місця, він відносно справедливий, простий в адмініструванні та від нього практично неможливо ухилитися. Але це в цивілізованому світі. Зовсім же інакше виглядає юридичне непорозуміння під назвою «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», що передбачене українським законотворцем у Податковому кодексі України.
Спершу коротко оглянемо суть запропонованого податку, а потім висловлю власні зауваження.
1. Платниками податку є всі фізичні та юридичні особи, що мають у власності нерухомість.
2. Оподатковується і житлова, і нежитлова нерухомість (за винятком 12 пільгових груп, серед яких є очевидні, як, наприклад, об’єкти державної форми власності, так і доволі суперечливі, як об’єкти нерухомості, що є у власності релігійних організацій).
3. Оподатковується загальна площа нерухомості, виходячи із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4. Для житлової нерухомості, що є у власності фізичних осіб, передбачено пільги 60 кв.м. для квартири, 120 для будинку та 180 для різних типів житлової нерухомості, тобто податком обкладається лише площа, що перевищує вказані мінімуми. Органи місцевого самоврядування, крім цього, мають право встановлювати будь-які інші пільги з оподаткування за винятком об’єктів нерухомості, чия площа в 5 разів перевищує неоподатковувані норми та тих, що використовуються для отримання доходів, наприклад здаються в оренду.
5. Ставка податку встановлюється органом місцевого самоврядування і може бути в межах від 0% до 3% мінімальної заробітної плати за кожен квадратний метр на рік. Що важливо – при наявності у платника податку житлової нерухомості розміром більше 300 кв.м. для квартири чи 500 кв.м. для будинку, обчислений податок збільшується ще на 25 тис.грн. за кожен такий об’єкт.
Приклад:
Чоловік є одноосібним власником квартири розміром 80 кв.м., місцева рада встановила ставку податку в 1%. Скільки він має платити щороку? Відповідь:
(80 кв.м. – 60 кв.м.) * (1450 грн * 1%) = 290 грн
Ще приклад:
Чоловік із дружиною спільно володіють будинком у 200 кв.м. у рівних частках. Податок в даному випадку буде рівним нулю, оскільки кожен із співвласників скористується неоподаткованою пільгою в 120 кв.м.
Поки що все зрозуміло, так?
А тепер про погане.
Щодо житлової нерухомості обговорюваний податок за своєю природою не є податком на нерухомість взагалі; скоріше це податок на надлишок житлової площі. Однак порядок нарахування податку такий, що дозволяє легко повністю уникнути оподаткування, при бажанні. Наприклад, якщо в нашій першій задачці площа квартири не 80, а 180 кв.м., що робити? Дуже просто – формально придбати в родичів/друзів, що є власниками приватного будинку, 1 кв.м. площі, і отримати податкову пільгу якраз на 180 кв.м. Або подарувати батькам/дітям частки житла, щоб скористатися всіма допустимими пільгами. Або передати всі свої квартири та будинки релігійній організації (очолюваною вами особисто, само-собою), якщо вже зовсім фантазії забракне – в такому випадку незалежно від площ податок взагалі нараховуватись не буде, згідно закону. В нас же церква відділена від держави, правда? 😉
Нежитлова нерухомість також обкладається податком дуже вибірково, так, наприклад, не є об’єктами оподаткування будівлі промисловості та сільськогосподарських товаровиробників; фактично податок будуть сплачувати тільки власники комерційної нерухомості, тобто магазини, офіси, підприємства громадського харчування та побутового обслуговування населення – іншими словами дрібні підприємці. Великий та середній бізнес уникнуть оподаткування нерухомості, законних способів для цього цілком достатньо… Справедливість торжествує, ага…
Але це ще квіточки. Беремося за ягідки.
База оподаткування обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно… але цей реєстр практично порожній!!! Точніше, в ньому є деяка інформація, але лише про ті об’єкти нерухомості, правочини з якою (купівля/продаж, вспадкування тощо) здійснювалися після 01 січня 2013 року, реєстрація ж прав на всю іншу нерухомість в Україні необов’язкова. За деякими оцінками, в Держреєстрі зареєстровано не більше 10% всіх речових прав на нерухомість, тобто 90% тих, хто теоретично мав би платити обговорюваний податок – не платитимуть, бо держава нічогісінько не знає про належне їм майно. Це логічно та справедливо?!
Далі, базою оподаткування для всіх інших видів податків є якась сума, наприклад для податку на прибуток підприємств – це є сума отриманого підприємством прибутку (дивно, правда?), для податку на доходи фізичних осіб – сума отриманого доходу, для акцизного податку – ціна товару. І от тільки для податку на нерухомість базою служать… квадратні метри! Але ж квадратний метр елітного особняка площею 600 кв.м. із фонтаном та озерцем і квадратний метр напіврозваленої халупи на краю села – це ж зовсім різні квадратні метри! Як їх можна оподатковувати за однаковою ставкою?! Яка ще й до того обчислюється на основі розміру мінімальної зарплати… а вона тут яким боком? Хіба не маразм? Для довідки – в більшості цивілізованих країн базою оподаткування є якраз оціночна вартість нерухомості, а зовсім не її площа.
В концепції податку реалізовано принцип «чим більше маєш майна – тим більшу отримуєш пільгу та менше платиш». Є розум в законодавця? Я вже мовчу про величезну купу легальних дірок для «мінімізації» податку та технічних абсурдів. От наприклад, якщо квартира є у вас із дружиною в спільній сумісній власності, то платить хтось один із вас за всю квартиру, а якщо в спільній частковій – то кожен окремо за належну йому частку, звісно, скориставшись перед тим податковою пільгою в 60 кв.м. Тобто легальних способів не платити – безліч. Закони ТАК не пишуться в нормальних країнах…
Інформація про нерухомість та її власників є закритою для пересічних громадян, органи місцевого самоврядування мають драконівські повноваження по встановленні пільг з оподаткування, дані про нараховані та сплачені суми податку є секретними, що вкупі з вищеперерахованими “технічними” маразмами спровокує неймовірну кількість зловживань та дискредитує саму ідею податку на нерухомість.
І найголовніше, як на мене.
Жодна влада не має морального права збирати будь-який податок до тих пір, поки вона до копієчки не прозвітується перед платниками за використанням зібраних коштів. Особливо в такий економічно та соціально складний період часу…
На останній сесії Бучацької міської ради 11 травня 2016 року я викладав деякі з аргументів вище та переконував колег-депутатів встановити ставку податку в 0% для всіх видів нерухомості! Адже будь-яка інша ставка, навіть невисока (апарат міськради пропонував 0.1% для житлової та 0.2% для нежитлової – без будь-якого економічного обґрунтування, звісно) є морально неприйнятною, бо легітимізовує цей спосіб нарахування податку. Тобто тільки встановлення ставки оподаткування в 0% є своєрідним протестом Бучацької міської ради проти несправедливості та абсурдності запропонованого законодавцем «податку на нерухомість».
Однак мою пропозицію підтримало лише 8 депутатів із необхідних для прийняття рішення 14. Всі інші мої колеги, очевидно, або не розібралися в суті питання, або щиро підтримують обкладення населення та підприємців міста додатковими маразматичними поборами. Щоправда, проект рішення від апарату міської ради також не набрав необхідної кількості голосів, тому, мабуть, повторно буде розглядатися на найближчій сесії. Саме з цієї причини звертаюся до громади Бучача – постарайтеся зрозуміти проблематику, а потім задайте запитання своєму депутату міської ради яким саме чином він збирається голосувати з цього питання? Його відповідь співпадає з вашим баченням?
18 травня 2016 року