Міський голова та місцева демократія

Симбіоз чи війна на знищення?

Розмовляв на цю тему кілька разів з різними знайомими в реалі; виявилося, що інформація значною мірою невідома для більшості пересічних громадян. Тому пишу тут, мо’ кому згодиться…

Отже, міський, селищний, сільський голова (надалі для простоти – “мер”):

1. Очолює відповідну раду, головує на її засіданнях. Відповідно до Регламентів рад або одноосібно формує та затверджує порядок денний сесій, або, як мінімум, може дуже суттєво впливати на цей процес.

Копнемо трохи глибше. А що ж за люди стають переважно депутатами місцевих рад? Особисто я бачу чотири основних категорії:
а) “бізнесюки”. Рвуться в депутати для лобіювання власних бізнесових інтересів, для розпилу бюджетів, для можливостей “бути в курсі” всіх оборудок з комунальним майном та, відповідно, при нагоді й самим “піднятися” на парочку земельних ділянок та/чи приміщення під магазинчик. Сваритися з мером їм ну абсолютно немає сенсу.
б) “партійні діячі”. Йдуть в депутати, щоб підсилити вплив своєї партії на місцевому рівні. Можуть опонувати голові за умови наявності міжпартійного конфлікту.
в) “авторитетні люди” як-то вчителі, медики, митці, “патрійоти”. В більшості випадків не особливо рвуться в депутати, але під тиском умовно провладних партій погодилися балотуватись по їхніх списках. В цілому поняття зеленого не мають куди вони попали і для чого, чемно піднімають руки “за” всі ініціативи мера.
г) “городські сумашедші”, активісти (в хорошому розумінні цього слова). Мають власні ідеї, прагнуть залучення широких мас громадян до місцевого самоврядування, можуть опонувати меру, якщо той не підтримує (а 99% голів не підтримують). Ідеалісти. Однак в силу майже повної відсутності таких в радах ні на що толком впливати не можуть.

В цілому ситуація така, що в раді в більшості випадків назбирується стійка більшість, лояльна до голови, хоча бувають винятки.

За майже 9 років депутатської діяльності особисто мені складно пригадати питання, які б рада не підтримала всупереч волі мера чи навпаки – прийняла рішення, хоча голова був категорично проти. Але дискусійні питання були.

По факту, міський голова на 99% може бути впевнений, що рада підтримає його позицію з будь-яких питань.

2. Очолює виконавчий комітет відповідної ради.
Не тільки очолює, але ще й пропонує його кількісний та персональний склад. Тобто якщо мер не захоче когось бачити в складі виконкому – то просто не вносить його кандидатуру, і нема на те ніякої ради. За посадою в склад виконавчого комітету входять: секретар ради, секретар виконкому, керівники структурних підрозділів апарату ради, а у випадку ОТГ – ще й старости. Зрозуміло, всі ці люди абсолютно підконтрольні; їм сваритися з головою ну геть немає сенсу. Також під тиском партій/ГО мер може ввести в склад виконкому пару-трійку активістів, але не дуже шкідливих, і які не здатні якось кардинально вплинути на його діяльність.

3. Пропонує кандидатуру секретаря ради.
І тільки у випадку, коли депутати такого кандидата не підтримають, то рада може запропонувати іншого кандидата з свого числа. Особисто мені випадки таких конфліктів не відомі. Тому в більшості випадків секретар ради – цілком лояльна до мера людина та підконтрольна йому.

4. Очолює апарат ради.
Тобто може приймати на роботу кого вважає за потрібне, без узгодження з радою.

5. Призначає керівників КП, також без узгодження з радою.

Підіб’ємо підсумки.

В нормальних ситуаціях місцеве самоврядування якось віддзеркалює систему державної влади, копіює її. В Україні же історично склалось так, що “на верхах” є хоч якась конкуренція (ну хоча б її видимість) між Президентом, ВРУ, Кабміном та іншими органами центральної виконавчої влади, між силовиками та прокуратурою; на “середньому рівні” голови обласних та районних рад обираються з числа депутатів, і потім конкурують (хоч і співпрацюють) з головами відповідних ОДА/РДА, які по факту виконують функції виконавчих органів відповідних рад…

І тільки на самому низу, на рівні рад населених пунктів, маємо практично ПОВНУ монополію міських (селищних, сільських) голів на місцеве самоврядування. Зауважу, що в селах монополія таки тотальна, в райцентрах (центрах ОТГ) – практично повна, в обласних центрах та в Києві спостерігається хоч якась, але все ж конкуренція.

Як вирулити ситуацію?

1. Змінити положення ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”. Розділити повноваження міського голови між різними особами:
а) Голова ради мав би обиратися з числа депутатів (по аналогії з районними та обласними радами).
б) Секретар обирається за аналогічною процедурою.
в) Мер, як голова виконавчих органів та апарату ради, обирається, як і зараз, прямим голосуванням виборців. Підконтрольний та підзвітний відповідній раді.
г) Керівники КП пропонуються мером та затверджуються радою.

Але це лише побажання, бо вносити зміни в Закони може тільки ВРУ, і я не бачу там сил/осіб, які б особливо переймалися питаннями місцевого самоврядування.

Тому поки що:

2. Використовуючи чинне законодавство потихеньку відбирати частину повноважень та бюджетних коштів на їх реалізацію від рад та виконкомів (одноосібно контрольованих міськими головами) – до органів САМОорганізації населення. В широкому розумінні такими можна вважати як ОСНи як такі, так і ОСББ, асоціації ОСББ, дачні, гаражні кооперативи і тому подібні утворення.

3. Само собою, підтримувати в депутати тих людей, які будуть відстоювати інтереси громади, а не власних бізнесів та партій. Які знають куди вони йдуть, орієнтуються в місцевих проблемах та уявляють методи їх вирішення. Мають хоча би базові поняття в організації місцевого самоврядування. Бо при всій любові та повазі до вчителів, медиків та патріотів з культурними діячами – часто в них нуль знань і нуль бажання їх набувати. Толку з таких в радах дуже небагато…

Інших методів запобігти монополізації влади на місцевому рівні просто не існує… або я не бачу – то підказуйте…

Увага, оновлено!

Уважні читачі попросили доповнити статтю випадками жорсткого протистояння депутатського корпусу та відповідного голови, що призвели до дострокового припинення повноважень останнього, якщо такі мали місце, та проаналізувати їх. Із задоволенням відповідаю. Так, такі випадки мали місце, хоч і не є системним явищем в силу вищеназваних причин.

З недавнього:

1. Під час позачергової сесії Полтавської міськради 14 вересня 2018 року депутати визнали незадовільною роботу Полтавського міського голови Олександра Мамая і достроково припинили його повноваження. Підставами для такого рішення стали численні порушення Конституції та Законів України, прав і свобод громадян, які розписані на 31 сторінці рішення. Припиненню повноважень Олександра Мамая передувало звільнення секретаря міськради, заступників міського голови та розпуск чинного складу виконкому. Олександр Мамай вперше був обраний міським головою Полтави у жовтні 2010 року. Член «Партії регіонів». Причина дострокового припинення повноважень – міжпартійний конфлікт. «За» відставку проголосували депутати від партій «ББП», «Самопоміч», «Свобода», «СДП» та «Рідне місто».

2. 1 березня 2016 року в місті Сміла на сесії міської ради зі скандалом та у сумнівний спосіб більшість депутатів відправили міського голову Олексія Цибка у відставку. Таємному голосуванню за відставку мера передували суперечки та бійка яку спровокували представники “Правого Сектору”. Проти мера обєдналися представники БПП, Батьківщини, Свободи, Укропу, Радикальної партії, Аграрної партії, ВО Черкащани, партії «Сила Громад». Конфлікт, наскільки відомо, роздмухали «старі еліти», відсторонені від влади.

3. 30 листопада 2018 року на сесії Оліївської сільської ради (Оліївської ОТГ) депутати висловили недовіру сільському голові Михайлу Скоку і проголосували за дострокове припинення його повноважень. Депутати зазначили, що прийняли таке рішення у зв’язку з тим, що голова зі своєю групою підконтрольних депутатів займалися земельними махінаціями, блокували виділення коштів на інші округи та створення комунального підприємства, що мало займатися благоустроєм території громади.

4. 18 червня 2019 року під час сесії сільської ради депутати висловили недовіру голові Терешківської ОТГ Наталії Туркенич. Її підозрювали у нераціональному використанні бюджетних коштів, махінаціях з документами, також нарікали на ігнорування думки депутатів.

5. В серпні 2017 року депутати Мліївської сільської ради Городищенського району висловили недовіру сільському голові Володимиру Матвійку. Він був обраний сільським головою 2015 року, набрав майже третину голосів. Але зізнавався, що з депутатським складом у нього стосунки відразу не склалися. Зокрема, відрізняється бачення майбутнього об’єднання громад та укладання угод про користування землею. Депутати виступили з поясненням причин – «неправильна фінансова політика голови».

6. У червні 2019 року на черговій сесії Тальнівської міськради одним із питань порядку денного було: «Про недовіру Тальнівському міському голові Олексію Юрченку», за яке проголосували більшість депутатів. Перед цим, на позачерговій сесії, депутати визнали звіт Олексія Юрченка – незадовільним. Депутати зазначили, що Юрченко порушує низку законів, регламент, зловживає владою та службовим становищем. Також призначає на посади місцевих службовців однопартійців та осіб, які наближені до міського голови родинними зв’язками. Депутати звинуватили його у неефективному виконанні своїх службових обов’язків, що призвело до провалу виконання «Комплексної програми з благоустрою території», «Програми регулювання чисельності безпритульних тварин», утилізації твердих побутових відходів у селах громади. Зазначили також, що невиконання міським головою своїх посадових обов’язків у частині управління та контролю за роботою КП «Водоканал» поставило підприємство на межу банкрутства та припинення надання відповідних послуг жителям міста.

7. 7 березня 2018 року на позачерговій сесії Коцюбинської селищної ради депутатська більшість відсторонила Ольгу Матюшину від посади Коцюбинського селищного голови. Депутати самі ж сесію і скликали. Вони зізналися, що причин для відсторонення Ольги Матюшиної з посади було чимало. Це численні факти порушення нею законодавства, катастрофічна ситуація у сфері житлово-комунального господарства Коцюбинського, блокування роботи селищної ради та виконкому, непрозорість фінансових питань тощо.

8. Недовіру голові Якимівської селищної об’єднаної територіальної громади Валентині Громихіній винесли депутати селищної ради 26 грудня 2018 року. Громихіна з рішенням депутатів не погодилася, мовляв, це не райрада, у голови її обирали не депутати, а виборці та пообіцяла оскаржити рішення депутатського корпусу у суді. Якимівську ОТГ було створено у 2017 році, і Валентина Громихіна перемогла на перших виборах в ОТГ. Участь в них брала як самовисуванець, однак в Опоблоці тоді заявляли, що Громихіна – їхній кандидат. Одразу виник міжпартійний конфлікт із депутатами від БПП, підтримуваними головою РДА, членом тієї ж пропрезидентської на той час партії. Зовсім нещодавно, 12 серпня 2019 року Запорізький окружний адміністративний суд у задоволенні заяви екс-голови відмовив повністю, визнавши відставку цілком законною, хоча місцеві політики та громадські активісти вказують на численні порушення Регламенту під час голосування.

Основна причина всіх таких випадків – це бізнесові, або міжпартійні політичні конфлікти (які часто є просто видимим, публічним обличчям все тих же суперечок між різними місцевими бізнес-угрупуваннями). Рідко, однак мають місце випадки, коли населеному пункту «повезло» з депутатами, і вони дійсно вболівають за інтереси громади, а голова при цьому в силу різних причин, часто меркантильних, їм шкодить.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 62 - Today Page Visits: 1