Сьогодні в стрічці Фейсбуку купа привіталок зі святом, купа подяк та пафосних слів про “високий професіоналізм та самовіддану працю на благо громад”, побажань…

На жаль, мені чи не фізіологічно важко брехати, я не ведусь на міфи, фейки та агітпроп, відтак не буду приєднуватись до привітань. Натомість розкажу вам правду.

У всьому умовно цивілізованому світі:

  • Адміністративно-територіальний устрій є способом територіальної організації держави, який засвідчує поділ єдиної, цілісної території держави на відносно відокремлені частини – адміністративно-територіальні одиниці (АТО). Які служать просторовою основою для організації та діяльності органів місцевого самоврядування.
  • Законодавчо визначено статус територіальних громад (ТГ) як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, вони є юридичними особами публічного права, повноцінні учасники цивільних та господарських відносин.
  • Кожна ТГ має свою власну маленьку Конституцію – Статут ТГ. І це не просто абияк написаний документ, бо “так положено”, але насправді важливий нормативний акт, який дійсно регламентує життя громади, враховуючи місцеву специфіку.
  • Законодавчо визначено статус члена ТГ, підстави і порядок його набуття та втрати, встановленно права та обов’язки члена ТГ. Існують реєстри членів ТГ, які одночасно є і реєстрами виборців.
  • Все комунальне майно давним-давно проінвентаризовано, межі земельних ділянок винесено в натурі, регулярно оновлюються дані про вартість нерухомого майна, яка є базою для оподаткування.
  • Вся інформація про нерухоме майно занесена в реєстри та кадастри, повністю відкриті та легкодоступні.
  • Аналогічно інформація про бюджет та бухгалтерію муніципальних (комунальних) закладів є відкритою.
  • Податок на нерухоме майно є основним джерелом наповнення місцевих бюджетів і складає від 50 до 90% власних доходів ТГ.
  • Рівень фінансової централізації досить різниться, але загальна тенденція така: на місцях залишається достатньо коштів для забезпечення власних потреб ТГ, а “наверх” йдуть лише кошти на загальнонаціональні потреби, як-то оборона, правоохоронні органи, діяльність центральних органів влади і таке інше.
  • Освіта, медицина, культура, соціальний захист – знаходяться цілком в компетенції муніципалітетів; держава лише встановлює загальні “правила гри” та стежить за їх дотриманням.
  • Широко і повсюдно діють органи САМОуправління чи САМОорганізації, як-то квартирні товариства у багатоквартирних будинках чи житлові кондомініуми для масивів індивідуальної забудови. Квартальні, мікрорайонні комітети (ком’юніті), які вправі самостійно вирішувати більшість питань власного життя і подавати власні рішення на виконання муніципалітетам.
  • Значна частина домоволодінь, громадських організації, органів самоорганізації залучені до бюджетного планування, до формування соціально-економічної політики муніципалітетів.
  • Існує давня правова традиція прийняття легітимних колективних рішень, законодавчо регламентовані алгоритми створення та поділу спільного ресурсу. Тому засідання депутатів, кондомініумів, громадські слухання і таке інше проходять конструктивно, рішення щодо місцевих питань приймаються швидко, “бєз шуму і бєз пилі”.

Ну ви зрозуміли, так?

Якщо говоримо про Україну, то до кожного пункту вписуємо антитезу:

  • За 28 років незалежності адміністративно-територіальний устрій України так і не був регламентований. Не існує не тільки цього спеціального закону, а й навіть жодного законопроекту на розгляді ВРУ.
  • Правовий статус ТГ та члена ТГ законодавчо не визначено, або це зроблено настільки недолуго, що позбавляє терміни практичного застосування.
  • ТГ не є юридичною особою публічного права, такими є лише ОРГАНИ місцевого самоврядування. Тому ТГ не може бути учасником цивільних чи господарських відносин. Відповідно населення навіть і не підозрює про те, що саме воно є власником комунального майна, а не місцева рада зі всіма випливаючими.
  • Статути ТГ якщо й існують, то є фейковими документами, “пустишками”, на які ніхто не звертає уваги.
  • Реєстрів членів ТГ не існує (щоправда, за останній рік є рух в даному напрямку, але в цілому картина все ще дуже сумна).
  • Реєстрів комунальної власності або не існує, або вони далеко не повні, інвентаризація земель проведена далеко не всюди, кадастр напівпорожній і тільки один – суто земельний. Реєстр прав власності формально відкритий, але чисто технічно – важкодоступний, що суттєво вбиває бажання члена ТГ цікавитись належним йому майном.
  • Інформацію про доходи і витрати місцевого бюджету формально знайти можна, якщо є час та натхнення, але складно, а тому для пересічного жителя нецікаво. Бухгалтерія комунальних підприємств/установ, тарифи на ЖКП, зарплати працівників – таїна за сімома печатями. Інколи навіть для депутатів.
  • Фінансова централізація сягає 80%. Тобто переважна більшість податків спрямовується до державного бюджету, і лише якась частина з них потім повертається на місця у вигляді субвенцій на освіту, медицину, соціальний захист. В міру розуміння справедливості київськими чиновниками. Ну і переполовинившись по дорозі.
  • Конституція України приймалася в 1996 році, коли у Верховній Раді чи не 90% народних депутатів були колишніми чи то навіть діючими комуністами, ще дуже живими були радянські державні інститути. Тому більшість галузей (ті ж освіта, медицина, соцзахист, контролюючі органи) залишились жорстко централізовані. Лише в останні роки спостерігається незначний тренд в сторону посилення ролі місцевого самоврядування. Що інколи суперечить КУ.
  • Органи самоорганізації населення (ОСН), які згідно законодавства є складовою частиною системи місцевого самоврядування – чисто теоретичний конструкт. Вони не діють. Взагалі. Одиничні виключення є, але вони лише підтверджують існування правила.
  • Механізмів (процедур) прямої демократії не існує.
  • Більшість громадян усунута від прийняття рішень у питаннях місцевого значення та контролю за їх виконанням.
  • В цілому система управління на місцях залишилась радянською – є “начальник”, який все вирішує. Депутати, члени виконкомів та працівники апаратів місцевих рад, не кажучи вже про населення – просто статисти. Так, винятки є, але… ну ви в курсі…
  • Правова традиція парламентської процедури (в широкому розумінні – будь які збори, що приймають колективні рішення) відсутня, відтак чи то засідання комісій міськради, чи то пленарне засідання ради, громадські слухання, загальні збори ОСББ, вулиці чи кварталу – це бардак, крики, головняк і відсутність конструктиву. Добре, якщо обходиться без мордобою…

Висновок?

Процитую сам себе, вибачте.

І коли дехто каже, що “Україна – це failed state”, десь глибоко в душі я обурююсь, але логічно не маю чим заперечити. Принаймні з точки зору адміністративно-територіального устрою держава Україна дійсно є фантомом…

І з точки зору місцевого самоврядування – також.

Чи можна щось змінити? Можна. Буду помалу розказувати. А поки що – освіжіть в пам’яті те, що стосується сьогоднішнього іменинника… земля йому пухом…

Депутат місцевої ради – хто він?
Колгосп вмер? Хай живе колгосп!
Міський голова та місцева демократія
Місцевий бюджет. Основи.
Місцевий бюджет. Як збільшити доходи.
Децентралізація – найуспішніша з українських реформ?
Децентралізація: мертвонароджене дитя
Реформа територіальної організації влади

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 3000 - Today Page Visits: 7