Ян Антоневич-Болоз – польський історик, мистецтвознавець, літературознавець вірменського походження.

Jan Bołoz Antoniewicz (-1901).jpg Ян Антоневич-Болоз (пол. Jan Antoniewicz-Bołoz3 травня 1858, с. Скоморохи, нині Чортківського району — 29 вересня 1922, м. Бад-ЕльстерНімеччина) — польський історикмистецтвознавецьлітературознавець вірменського походження. Доктор філософії (1880 р.). Професор (1893). Член Польської Академії Наук (1897 р.). Псевдонім — Peregrinus.

Життєпис

Народився 3 травня 1858 року в с. Скоморохи, нині Чортківського району Тернопільської областіУкраїна (тоді Королівство Галичини і ВолодимиріїАвстрійська імперія).

Навчався у Краківському університеті (18761880, спочатку правничі науки, які невдовзі їх покинув на користь вивчення філології, в основному германістики і романістики). На подальше навчання виїхав до Вроцлавського університету (1880—1882), а далі Мюнхенського університету (1884—1986), де працював під керівництвом Карла Вейнхольда, Конрада Гоффмана і Міхаеля Бернайса. Для докторської дисертації була запропонована тема дослідження: «Die Entstehung des Schillerschen Demetrius».

Вразливий до краси мистецтва, він познайомився за кордоном з його художніми пам’ятками і зайнявся музикою Вагнера, а в основному його теорією музичної драми. Свою знайомість з літературою і поезією поглибив філософією і естетикою поезії, після чого перекинувся на поле досліджень художніх мистецтв. Саме цей шлях навчання і різноманітність захоплень створив для нього широку базу для артистичного суду в оцінці явищ мистецтва.

У 1885 р. видав в «Pamiętniku Akademji Umiejętności» дослідження: «Про середньовічні джерела до різьблень, що знаходяться на шкатулці із слонової кістки в Скарбниці катедри на Вавелі». У 1885 році став членом комісії історії мистецтва Академії знань.

Коли в 1892 році у Львівському університеті було утворено кафедру історії мистецтва, очолив її в 1893 році як понадштатний професор.

В той же час він став реставратором пам’ятників середньовічного та сучасного мистецтв, в 1897 р. членом-кореспондентом Академії Знань, у 1898 р. звичайним професором. Організував при своїй кафедрі Інститут Історії Мистецтва, який забезпечував протягом багатьох років багатим науковим апаратом, фаховою бібліотекою, репродукціями, фотографіями і діапозитивами.

Працював керівником кафедри історії новітнього мистецтва Львівського університету (18931922) і директором Інституту історії мистецтва (18941922).

Співзасновник наукового товариства у Львові (1920 року), заснував в ньому секцію історії мистецтва (1922 рік).[2] Досліджував питання теорії мистецтва, а також історію польської літератури та мистецтва, зокрема епохи ренесансу і модернізму. Був членом журі конкурсів на проект костелу святої Єлизавети у Львові (1903)[3], на проект пам’ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910)[4], нової будівлі Львівського університету (1913).[5]

Особливо цікавився архітектурою західноукраїнських вірменів, зокрема, в СтаніславовіСнятиніТисмениціКутах (тепер Івано-Франківська область).

Припускав, що Станіслав Строїнський міг бути автором розписів домініканського костелу в містечку Золотий Потік.[6]

Твори

Матеріал вільної енциклопедії: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%AF%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87-%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B7&offset=&limit=500&action=history

 

Hits: 1