Веломандри Бучаччиною. Зупинка в селі Трибухівці

Трибухівці досить велике і гарне село неподалік Бучача. Населення – майже 4000 мешканців.
Назва походить від трьох величезних вікових дерев – буків, які за переказами росли при в’їзді в село. Первісна назва –Трибуківці, згодом трансформувалась у Трибухівці.
Точних відомостей про виникнення села немає. Але відомо, що перші поселення людей виникли ще в другій половині неолітичної доби. Про це свідчать археологічні розкопки поховань трипільської культури.
Перша письмова згадка про Трибухівці датується 1672 роком у щоденнику німецького мандрівника Ульріх фон Вердума, який подорожував українськими землями в 1670-1672 роках разом з коронним гетьманом Собєським.
У ХVІІ – ХVІІІ століттях територія села входила до складу Речі Посполитої, землі належали Потоцьким, а після першого поділу Польщі в 1772 році попала під владу Австро-Угорщини.
Відомо, що в першій половині ХІХ ст. Трибухівці належали вірменській родині Кристофовичів (Krzystofowiczow). Близько 1890 р. село придбав Корнель Городиський гербу Корчак (помер у 1898 р.). Від нього село перейшло до сина, відомого портретиста Францішка Городиського (Franciszk Horodyski, 31.03.1871-28.09.1935). Останнім власником маєтку (519 га землі, ставок) був син художника, Корнель Городиський (народився в Трибухівцях 11.09.1904, помер в квітні 1940 р. в Старобільську або Катині).
У 1890 році в Трибухівцях проводився продаж земель, вивільнених після порубки панського лісу. Ці землі були дешеві, тут починають селитися нові люди, таким чином виникають такі хутори: Поперечки (назва походить від, того що поля тут були розташовані впоперек), Кут (поля розташовані в куті, на границі), Довговина (довгі поля-гони), Заниво (землі розміщені за полями – нивами).
Але не тільки про хліб насущний думали селяни, але й свято берегли традиції.
У 1908 році, за часів Австро-Угорщини в с. Трибухівці діяло товариство „Просвіта” чисельністю 153 учасники. Голова – о. Леонтій Лушпинський. Була заснована одна з перших читалень району, яка налічувала 398 книжок та діяв аматорський гурток. Працювала каса, крамниця, шпихлір (комора).
У 1904 році в селі засновано молодіжну організацію „Соколи”, яку очолив Роман Андреїв. У цьому ж році у Бучачі було засновано Просвітове Товариство Ощадностей і Позичок „Праця,” тоді ж і в селі засновано статутові позичкові каси.
У 1921 – 1934 роках „Праця” досягла 2432 членів. Згодом „Працю” перейменовано на Український кооперативний банк, а кредитні кооперативи стали називатись „Українська Райфазенка,” так було названо і в Трибухівцях.
У Трибухівцях існувала також єдина в повіті фабрика сукна.У 1924 році у Трибухівцях діяв кооператив „Єдність” для загального закупу і збуту продукції.
У 1933 році було засновано руханково-пожарниче товариство „Луг,” до якого належала вся молодь села, молоді господарі.
З 1919 року в селі вже була чотирикласна школа, а в 1939 році в селі діяли одна шестикласна польська і одна чотирьохкласна українська школи. Директором був Левицький Броніслав. Майже всі предмети вивчались на польській мові, а щоб навчитись писати по-українськи – ходили до дяка.
За даними 1939 року в селі проживало 4330 осіб, в тому числі 2680 (61,9%) українців, 1520 (35,1%) поляків, 130 (30%) євреїв.
17 вересня 1939 року в село вступили війська Червоної Армії, які принесли з собою радянську владу. У Трибухівцях було організовано тимчасове управління, якому підпорядковувалось 5 сіл.
У квітні 1940 року було створено перший колгосп.
26 липня 1941 року село було окуповане німцями. На господарстві колгоспу було засновано німецьке господарство – лігеншафт.
1941 року в селі поблизу цвинтаря біля центральної дороги насипали 6-кутну символічну могилу, обклали насип камінними цоколями висотою 80 см, поверхню — дерном. В середину помістили землю, политу кров’ю в’язнів Чортківської тюрми, на вершині встановили березовий хрест. Знизу поставили плиту, на якій викарбували 2 шаблі, тризуб, надпис: «Спіть, хлопці, спіть. Про кращу долю і волю України сніть.» Плиту червоні окупанти знищили 1944 року, насип розгорнули 1950-го.
Чимало хлопців воювали в лавах УПА. Під час однієї з облав, в якій, за спогадами Ганни Семирозум, брали участь ковпаквці, у січні 1945 відбулась перестрілка між упівцями та ними. Кілька ковпаківців вбили, зокрема, «їх старшого» — у відповідь «визволителі» підпалили хату, де виявили повстанців. Згоріла заживо худоба, все майно
20 липня 1944 року Трибухівці звільнено від німецьких окупантів. Повернулась радянська влада. У 1946 році було відновлено колгоспи.
До 1948 року село було повністю колективізовано, згодом утворено 4 колгоспи.
Трибухівці – село футбольне.У радянські часи команда радгоспу «Дружба», створена з гравців бучацького «Колгоспника (Колоса)», неодноразово брала участь у всесоюзних змаганнях за кубок «Золотий колос», у яких тричі підряд (1969—1971) перемагала, завдяки чому навічно отримала головний приз, що нині перебуває в експозиції Бучацького районного краєзнавчого музею.
У часи відновлення Незалежності України сільський ФК «Трибухівці» кілька разів ставав чемпіоном та володарем Кубка Бучацького району з футболу. В сезоні 2017 року клуб бере участь у розіграші Першості Тернопільської області серед команд Першої ліги.
В Трибухівцях народилися :
Володимир Багрій – український композитор, педагог
Іван Балюк – український поет, публіцист, громадський діяч
Леся Балюк[23] – українська поетеса, прозаїк
Дмитро Бучинський – український літературознавець, перекладач
Микола Головач – громадський діяч
Ядвіґа Городиська — польська скульпторка, викладачка, донька дідича Трибухівців.[24]
Зваричевська Мирослава Василівна — українська філологиня, педагогиня, громадська діячка, дисидентка та політичний в’язень часів СРСР. Заслужений учитель України. Небога та похресниця відомого публіциста і дослідника, професора Українського Католицького Університету (Рим) Дмитра Бучинського.
Корнило Кізюк[25] – український військовик, командант Технічного куреня УГА
Ігор Лисий – український підприємець, заступник міського голови Кам’янця-Подільського, останній директор перед анексією центру «Артек»[26]
Світлана Луців[27] – українська художниця, боєць АТО
Корнило Мідюн[28] – український військовик, командант куреню УГА, інженер
Михайло Нетриб’як – український архітектор
Ігор Римар – український військовик, учасник російсько-української війни, військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади, «кіборг»(1987-2015)
Владислав Шкляж — голова «Товариства бучачан» у Польщі.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Hits: 27