Отруєння Дністра в 1983-ому році. Спогади очевидця (фото)

14 вересня 1983 року відбувся прорив ґрунтової дамби Стебницького хвостосховища. Величезна маса висококонцентрованої ропи та твердих відходів, крізь річку Солоницю, ринула в річку Тисменицю й далі в Дністер. Це був селевий потік з потужним гідравлічним напором, з сумарною масою викиду понад 5 млн тонн (з Вікіпедії). 

 

 

«Я працював на Тернопільщині, в Бучацькому районі на березі Дністра. Чотири села:  Костільники, Миколаївка, Губин і Сокілець. Був там головою колгоспу 13 років з 83-ого по 96-ий. Взагалі, в ті часи вода в Дністрі чиста була така, що міг плавати під водою з відкритими очима, бачив за 4-5 метрів рибу.  

Якраз в березні мене призначили, а в вересні 83-ого по Дністрі почала плисти загибла риба. Вода йшла трохи каламутна, але не настільки, як в повінь. Від води нічого не було чути, ні смороду, ні кольору, ні запаху!

Але риба щось таки чула, бо почала втікати в річку Стрипу, десь на півтора кілометри. Люди накинулися, просто руками ловили, без всякої снасті  – вилами брали, ті що на буряки, прямо на фіру.  

А потім  по ріці пішло таке – я   ніколи не міг повірити, що в Дністрі стільки риби! Біле було, як крига йде весною. Текло десь два з половиною, до трьох днів, суцільна біла смуга.

Вода була трохи піднята, за тим почала спадати. По берегах лишалося риби – море!

Тоді ж мобільних зв’язків не було ніяких, ніхто нічого не знав. Спочатку казали, що десь якусь дамбу, став прорвало людям. Але я дивлюся, що то пливе марена, підуст, то ж не ставкова риба тече! Люди брали, носили, свиням кидали, маринували, в’ялили, тушонки робили повним ходом. Чого люди брали рибу? Бо щоб  був якийсь запах від води, смак – ні! Смаку, запаху ніякого не мала, рибу жарили  – рибою чути! Люди носили мішками, кошиками, навіть в Чортків возили на базар!

Нас викликали, давали команду екскаваторами, бульдозерами скидати назад, аби текло з Дністром, бо воно почало смердіти на березі,  через пару днів.

А один момент мені запам’ятався – чоловіки сома взяли, погрузили на фіру. Голова була під ногами, а хвіст стирчав. Завезли на тік зважити – 82 кілограми сом важив! То я навіть не вірив,  шо в Дністрі такі соми є. І коропи були такі по 8-10 кілограми! То страшне було.

Дністрове каміння, яке звично з намулом, з мохом,  стало таке, наче вимите зубною щіткою. В заплавах, де зелені такі водорості-“коси” були (на діалекті – “жаберні”), все згинуло. Все живе вигоріло, згинуло, і рачки, і водорості, і тисячі тонн риби.  

Пару років взагалі ніякої риби не було – де-не-де, якийсь мальок з приток десь попадав.  Порівняти, що було до того скиду – менше в 100 разів! Ні раків. Нічого.

А потім почали зарибнювати з вертольотів – ті, що поля обробляли гербіцидами, з загону вертолітного з Тернополя. Возили рибу прямо в бідонах таких квадратних. Летіли, двері відкривали, прямо з дверей на низькій висоті засипали.

І вже почало через років 5-6 щось чути по рибі.

От тоді і чечуга, не знаю звідки, з’явилася. До 1983-ого десь по переказах, чув, що були одиничні екземпляри. Одиничні. То це якомусь рибакові раз на 10 років пощастило. Такий був в Сновидові директор, споконвічний, вроджений рибак –  тато, дід. Він ловив таку по 8-10 кілограм, але він казав на неї не «чечуга», якось інакше її називав по-польськи. Він не раз те розповідав,  я не цікавився деталями; пам’ятаю, він казав, що ота не така була, як «чечуга»  – «морду під носом має не таку».

Не знаю, чому, але порівняно з 10 років тому, зараз риби менше. Я якось дивлюся,  в мене біля берега,  біля старого моста, берег оцими перлицями – море було! А тепер рідко де знайдеш, навіть черепків нема, немає  живої перлиці. Раніше раків  – через рибу рак, через рибу рак, а тепер рідкість рака в Дністрі зловити, а це індикатор чистої води».

Джерело:

Фото із профілю Володимира Пахульського

Hits: 11