«Молода печаль, котики вербові У твоїх очах, у моєму слові. Ти скажи, промов ніжними устами, Може це любов ходить поміж нами?..»

«Молода печаль, котики вербові У твоїх очах, у моєму слові. Ти скажи, промов ніжними устами, Може це любов ходить поміж нами?..»
Вадим Крищенко: «У середині та другій половині 1970-их Мареничі зробили справжню революцію в українській пісні. Відступили і Софія Ротару, і Василь Зінкевич, і Назарій Яремчук…»

«Коли писав з Олександром Злотником «Котики вербові», вже був поетом на слуху, мав у доробку кілька популярних пісень, — зазначає Вадим Крищенко. — Правда, довелося скоротити один куплет, проте його майже не відчутно, про це знаю я, Злотник і Валерій Маренич. Треба сказати, що в кожну пісню тріо додавало щось своє, а від цього твори лише вигравали. У середині та другій половині 1970-их Мареничі зробили справжню революцію в українській пісні. Рівних за популярністю їм не було нікого. Відступили і Софія Ротару, і Василь Зінкевич, і Назарій Яремчук… Мареничі визнано мали першість. Без них, без їхніх незабутніх голосів не проходив жоден урядовий чи державний концерт.
На сцені стояло троє симпатичних молодих людей, які творили дива кожною своєю піснею. Лише живе виконання! Про які фонограми могла йти мова!!! Чи не кожна Мареничівська пісня відразу ж ставала популярною, глядачі та слухачів вважали їх народними. Серед тих «народних» була й наша з Олександром Злотником «Котики вербові», яка з голосів Валерія, Світлани і Антоніни Маренчів мала суперпопулярність.
Після одного збірного концерту, який співаки називають «солянкою», зайшов я за сцену, щоб привітатися з виконавцями, з якими співпрацював. А тут — Валерій Маренич.
Впізнали одне одного, бо ж бачили світлини на афішах. Познайомилися. Згодом він представив мені своїх дівчат — Антоніну та Світлану. Почали щось говорити про пісню. Я й запитав:
— Коли щось путнє вийде, можна буде вам показати?
— А чого ж? Ми ваші пісні знаємо. У вас уміла рука.
Через деякий час у мене написалось щось подібне до пісні. Назвав «Котики вербові». Показав цей вірш своєму давньому другу і колезі Олександру Злотнику (до речі, його пісенна творчість починалася саме з моєї поезії).
Сашко взяв аркушик із віршем, прочитав і якось обнадійливо посміхнувся:
— Щось тут є… Спробую.
Справді, за тиждень-другий телефонує:
— Пісня готова, кому дамо?
— Запропонуй «Мареничам», ми вже домовилися з Валерієм.
Отак у репертуарі знаменитого на той час тріо з’явилася перша пісня на мої слова «Котики вербові». Її схвально зустріла публіка. Вона стала постійною в репертуарі «Мареничів». І зараз, коли давно притихло і трохи призабулося тріо — Валерій, Антоніна та Світлана — ця пісня не загубилася, а перекотилась на інші вуста. Звучить!»

На мої слова, на моє мовчання
Впала, як жива зоряниця рання.
Ти скажи, промов ніжними устами, |
Може це любов ходить поміж нами? | (2)

Молода печаль, котики вербові
У твоїх очах, у моєму слові.
Ти скажи, промов ніжними устами, |
Може це любов ходить поміж нами? | (2)

Ходить і мовчить, що робити з нею?
Лиш з пітьми кричить срібною зорею.
Ти скажи, промов ніжними устами, |
Може це любов ходить поміж нами? | (2)

Hits: 5