109 років тому народився командувач військової округи “Лисоня” (січень—вересень 1944 р.) поручник УПА Омелян Польовий

Польовий Омелян Гілярович (3.01.1913, с. Ярчівці Зборівського району Тернопільської області —12.06.1999, Тернопіль). Псевдоніми: “Данило Очерет”, “Остап”, “Якір”, “Ясь”, “Вихор Омелян”, “Довгуш” , “Шухай Остап”.
Походив із селянської родині. Батько Омеляна виїхав на заробітки в США. де в 1918 р. помер. У 1924 р. закінчив народну школу в рідному селі, з 1926 р. Омелян навчався в гімназії у Тернополі, де вступив до Пласту, відтак, імовірно, до Української військової організації. 30.08.1929 його заарештувала польська поліція за участь у мітингу в пам’ять загиблих у війні з поляками козаків Богдана Хмельницького. Два дні протримали О. Польового в золочівській тюрмі та після захисту адвоката-українця, посла від партії УНДО до Польського Сейму п. Висоцького звільнили як неповнолітнього.
На зображенні може бути: 1 особа
У 1930 р. польська поліція арештовує Омеляна вдруге, і як неповнолітнього його засуджують на 14 діб арешту й 3 роки умовно. Польового виключили з гімназії та заборонили вступати на навчання до інших гімназій, окрім приватних. На цей час Польовий закінчив п’ятий клас. Проте Омелян Польовий склав екстерном іспит на атестат зрілості і записався вільним слухачем до Львівського університету.
У 1931 р. Омелян Польовий виїхав до Рогатина, нині Івано-Франківської обл. і вступив на навчання до Малої семінарії, а влітку того ж року повернувся до рідного села. Улітку 1932 р. офіційно вступив в Організацію українських націоналістів (псевдо “Данило Очерет”).
Восени 1933 р. він знову був заарештований і відсидів у в’язниці два місяці за участь у створенні українських шкіл для дітей, що було заборонено владою. Восени 1935 р. він вступив на навчання до Духовної академії у Львові, яку наступного року закінчив і залишився жити у Львові, працював робітником у “Маслосоюзі”. В іншому протоколі допиту о. Польового зазначено, що у 1935 р. він склав екстерном іспити за 7 класів і був призваний на військову службу до польській армії, де служив у 74-му стрілецькому полку, а з 1937 р. проживав у с. Ярчівцях, працюючи у власному сільському господарстві.
23(24).07.1938 Омеляна Польового заарештували за підозрою в розповсюдженні листівок ОУН. До червня 1939 р. він перебував в ув’язненні в м. Золочеві. У тюрмі він познайомився з членом крайовоого проводу ОУН І. Когутом (“Байдою”), за рекомендацією якого після звільнення очолив Зборівський повітовий провід (екзекутиву) ОУН. Під час судового процесу оборонцем Польового був адвокат зі Львова Володимир Старосольський. Завдяки його старанням у 1939 р. Омеляна звільнили з ув’язнення.
У вересні—листопаді 1939 р. О. Польовий (псевдо “Довгуш”) очолював Зборівську повітову екзекутивну ОУН. З огляду на переслідування НКВС членів ОУН (серед заарештованих був і його троюрідний брат Михайло Жиграт), 12 лютого 1940 р. він нелегально перейшов радянсько-німецький кордон, дістався до Кракова, де мешкав у таборах, створених Українським комітетом допомоги біженцям і полоненим.
Місцевий провід ОУН направив його у німецьку поліційно-розвідувальну школу в лижному пансіонаті “Стамара” в м. Закопане (Польща). У липні-пистопаді 1940 р. Польовий працював секретарем канцелярії згаданого комітету (була під контролем оунівців), згодом — офіціантом в їдальні.
У травні 1941 р. вступив до створеного під патронатом німців українського куреня “Нахгігаль” і виїхав до м. Нойгаммер (нині Свентошув, Польща) на формування.
На початку німецько-радянської війни О. Польовий разом з цим куренем, у якому командував відділенням у 3-й сотні, був у Львові та інших містах України. При цьому він пролежав два тижні хворим в Тернополі і наздогнав свою частину а Жмеринці, де вона вже готувалася до відправки назад в Німеччину. Надалі О. Польовий разом з іншими учасниками “Нахтігалю” продовжив службу у складі шуцмансшафт-батальйону № 201, після розпуску якого повернувся в Західну Україну.
У липні 1943 р. організатор УНС Олександр Луцький (“Андрієнко”) направив Польового (псевдо “Остап Шухай”) в Дрогобицьку обл. інструктором новоствореного першого куреня ім. Кривоноса Української народної самооборони. З вересня 1943-го — він уже Тернопільський обласний командир УНС і військовий референт обласного проводу ОУН. Керівник УПА-Захід Василь Сидор (“Шелест”) у січні 1944 р. призначив командувачем 3-ї військової округи УПА “Лисоня” (12 сотень).
На цій посаді О. Польовий перебував до вересня 1944 р.
У серпні 1944 р. за розпорядженням Р. Шухевича Омелян Польовий (“Остап”) водночас очолив курінь УПА, а в першій декаді вересня — загін. Загін провів низку боїв з військами НКВС на Тернопільщині: Яцківці, Сировари, Сков’ятин, Тростянець, Діброва, Мечищів, Цюцюцьків, Лопушне, Батьків.
На зображенні може бути: карта
27.09.1944 в бою із загоном 229-го окремого стрілецького батальйону 21-ї бригади ВВ НКВС під х. Альбанівка біля с. Нетерпинці Зборівського р-ну Польовий дістав поранення в голову, шию і руку від розриву мінометного снаряда (опис бою див. тут: https://avr.org.ua/viewDoc/33152).
Командування загоном перейняв начальник штабу Володимир Якубовський (“Бондаренко”), а на посаді командира ВО його заступив Іван Шанайда (“Степанович”). Польовий же лікувався на Бережанщині та Рогатинщині до квітня 1945 р., не займаючи жодних посад.
Після видужання й до моменту арешту Польвий (псевдо “Якір” і “Ясь”) був на посаді старшини для доручень — військового інспектора при командувачі УПА-Захід В.Сидорі. Займався зв’язковими лініями штабу. З кінця січня 1946 р. О. Польовий проживав у Львові, де 1 квітня того ж року був затриманий МВС. Працівники органів держбезпеки спробували залучити його до секретного співробітництва. Погодившись на це і опинившись знову на волі, він, однак реально на співпрацю не пішов й у червні 1946 р. був знову заарештований.
19.03.1947 р. Військовий трибунал військ МВС Київської області засудив О. Польового за ст.ст.54-а та 54-11 КК УРСР до розстрілу. Сидів у камері смертників з діячами ОУН і УПА Петром Дужим, Дмитром-Ярославом Вітовським, Григорієм Пришляком, Федором Воробцем і німецьким офіцером, організатором дивізії військ СС «Галичина» Альфредом Бізанцем. 10 червня 1947 р. Військова колегія Верховного суду СРСР замінила розстріл на 25 років ВТТ.
Відбував термін у таборах Колими з липня 1947 року по 1958 рік, після цього тимчасово відбував покарання в Братську, а потім у Мордовії.
У 1964 році Омеляна Польового привозили в Івано-Франківськ, у Львів, Тернопіль, і примушували покаятися. Кадебісти возили його по підготовлених місцях УРСР, показували, як Україна “розцвітає” і підмовляли, щоб написав покаянну заяву.
У 1966 році йому було запропоновано звернутися в пресу з покаянням. Коли Омелян Польовий відмовився, його зодягнули в нову одежу і повезли в Київ, Тернопіль, де рекомендували просити покаяння усно, за це обіцяли скасувати решту 5 років, що їх він мав ще сидіти в тюрмі, та влаштувати дочку в медінститут. Привозили його також до рідного села. Та і тут Польовий відмовився каятися в присутності односельчан.
Польовий повністю відбув строк і був звільнений з Дубравного табору Мордовської АРСР 15.04.1971. Згідно із висновком Генеральної прокуратури України від 19.03.1994 р. його визнано таким, що засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає.
У червні 1971 р. повернувся в Тернопіль. В обласному центрі чотири роки не прописували, рекомендували протягом 24 годин залишити місто. Польовий поселився на хуторі Озерна. Для КДБ було незручно за ним стежити, тому його привезли до Тернополя. Щотижня викликали на співбесіду з метою добитися покаяння. Тоді він написав заяву в КДБ, у якій пояснив, оскільки його в Україні не приписують, то він просить дати можливість виїхати за кордон.
Після того у 1975 р. його прописали у Тернополі, дали однокімнатну квартиру і влаштували на роботу слюсарем-ліфтером в обласній лікарні. Згодом Омелян Польовий (до 1995 року) проживав у брата в с. Ярчівцях. Потім мешкав у Тернополі і працював в одній із лікарень міста санітаром, кочегаром котельні та на інших роботах, щоби мати стаж для отримання пенсії. Лише стараннями міської влади йому було призначено пенсію в розмірі 30 грн. 50 коп.
На ці кошти “жива легенда УПА” О. Польовий доживав свої останні роки ізі своєю хворою дружиною в однокімнатній квартирі без телефону.
На зображенні може бути: на відкритому повітрі та пам’ятник
У 1992 р. недовго був членом Тернопільськогї організації Конгресу українських націоналістів, а з 13 жовтня 1995 р. почесним членом Головної Булави Всеукраїнського братства ОУН та УПА.
Похований на Микулинецькому цвинтарі Тернополя. Його іменем названо вулицю в Тернополі, на одному з будинків якої втановлено меморіальну дошку. У ніч на 18.08.2010 вандали розбили пам’ятну дошку. Її відновили 28.10.2010 р.
За бойові заслуги на Тернопільщині Омелян Польовий (“Остап”) одержав від Головного військового штабу УПА Бронзовий хрест бойової заслуги (від 14 січня 1945 р.) та звання поручника з датою старшинства від 14 квітня 1945 р.