114 років тому народився Степан Бандера. Маловідомі факти з життя Степана Андрійовича

 

 

 

Доволі оригінальне, як для України, прізвище було б зрозумілішим в Іспанії або Італії (мовою цих країн воно означає «прапор»). Визначити походження прізвища можна, знаючи, що рід Бандер був давньою священицькою династією Галичини, а в деяких районах Галицького Прикарпаття церковні корогви у ХVІІІ–ХІХ ст. селяни називали бандерами.

 

 

У листопаді 1928 року Степан Бандера організував у Калуші маніфестацію на честь десятиріччя створення ЗУНР, що переросла у бійки з місцевими активістами польських організацій та поліцією. Після цих подій Бандеру вперше арештували. Під час арешту складено протокол, з якого ми дізнаємося, що 19‑річний Степан мав 159 см зросту, тендітну фігуру, густе темно-русяве волосся, зачесане догори, не носив бороди і вусів, у нього були бліде обличчя, високе чоло, блакитні очі, рідкі чорні брови, рівний, малий і вузький ніс, малі вуха і середнього розміру вуста, здорові зуби (щоправда, трьох бракувало), вузьке підборіддя, малі долоні з короткими пальцями, невеликі ступні. Степан, на думку польської поліції, не був сутулим і ходив рівно, не мав жодних вад у вимові, вільно володів українською, польською та німецькою мовами, здобув вищу освіту і не мав особливих відзнак (татуювань, бородавок чи шрамів).

 

«Він низенького зросту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений у чорне вбрання. Поводиться свобідно й говорить зрівноваженим голосом. Думки викладає у зрозумілій формі, з яких видно, що це інтелігентна людина», – описував 27-річного Бандеру журналіст, присутній на судовому розгляді у 1936-му.

 

Родина Бандер була багатодітною: четверо братів і троє сестер. Багатодітність не сприяла матеріальному багатству сім’ї. Через неможливість належно лікуватися в 1922 році від туберкульозу померла мати Степана Мирослава.

 

Бандера-батько (отець Андрій) за австрійських часів обстоював інтереси своїх парафіян, у 1918–1920 роках служив капеланом в Українській Галицькій Армії. 22 травня 1941-го Андрія Бандеру разом із доньками Мартою та Оксаною арештували і вивезли до Києва, де 8 липня 1941 року засудили до страти. На оскарження дали п’ять днів, але вже 10 липня вирок було виконано. Марта так і згинула на засланні у Красноярському краї, а Оксана змогла повернутися в Україну аж у 1989-ому. Вона – остання з дітей Андрія – вмерла в Стрию 25 грудня 2008 року.

 

Брати Степана Бандери стали активними учасниками ОУН. Олександр закінчив Львівську політехніку, навчався в Італії, захистив докторську дисертацію з економіки. Одружився з донькою графа Чіано, син якого був чоловіком доньки Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Тарасик» працював у римському осередку ОУН. Наприкінці літа 1941 року повернувся до Львова, був арештований Гестапо й ув’язнений у концтаборі «Освенцім», де загинув у 1942-му. Брат Василь влітку 1941-го очолив структури оунівської Служби безпеки на Станіславівщині, загинув у 1942-му в «Освенцімі». Наймолодший із братів Богдан був учасником боротьби за незалежність Карпатської України, потім із похідними групами ОУН пройшов у 1941 році на територію Південної України, де арештовувався гестапівцями, втікав, знову поринав у боротьбу, загинув у бою зі спецвідділом МДБ 19 грудня 1949 року.

 

Малого Степана Бандеру впродовж двох років не записували до української молодіжної організації «Пласт» через недугу: бідне дитинство, війна, життя у складних умовах призвели до того, що він страждав на ревматизм, який виснажував серце, – Бандера впродовж усього життя боровся із серцевими недугами. Ризикуючи залишитись інвалідом, підліток починає тренуватися самотужки, перемагаючи біль, готується до складання спортивних нормативів, за якими приймали до «Пласту». 1 жовтня 1922 року Степан Бандера став пластуном гуртка «Вовки» п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла.

 

У перервах між підпільною роботою, арештами і переслідуваннями Бандера зумів закінчити належні вісім семестрів у Львівській політехніці (тодішній рільничолісовий факультет сьогодні еволюціонував до окремого вишу – Львівського національного аграрного університету) і не встиг захистити диплом лише через ув’язнення в 1933 і 1934 роках.

 

 

Починаючи з четвертого класу гімназії, заробляв репетиторством гімназистів молодших класів.

Упродовж 1928–1930 років Степан Бандера спробував себе в політичній сатирі: був постійним автором гумористичних публікацій у гумористичному журналі «Гордість нації» під псевдонімом Матвій Гордон.

 

 

Про свої спортивні захоплення та хобі студентських років Бандера писав: «До моїх спортивних занять належали біг, плавання, лещатарство (лижний спорт. – Авт.), кошиківка (баскетбол. – Авт.) і передусім мандрівництво (тобто туризм. – Тиждень). У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі й грав на мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

 

Найкурйозніше з-поміж названих вище захоплень виглядає гра у баскетбол юнака зростом 159 см. Але у 1930-х середнім у Європі вважався зріст 165 – 170 см, тож Бандера під баскетбольним щитом не виглядав надто комічно. Ймовірно, він був незручним супротивником у спорті, оскільки був шульгою.

 

 

У 1927 році Степан Бандера ненадовго повернувся до Старого Угринова і закохався у дівчину із сусіднього села Юлію Якимович. Однак його перше кохання не було взаємним.

 

На початку 1930-х молодий революціонер закохується в кур’єрку між ОУН у Західній Україні й закордонним Проводом ОУН, керівницю жіночої мережі ОУН Ганну Чемиринську (Нусю). Невисокий юнак не справив враження на Нусю, яка віддала свої симпатії керівникові організаційної референтури Проводу українських націоналістів (ПУН) у Європі Ярославові Барановському, ставному красеню. Після цієї поразки Степан Бандера ставився до Барановського прохолодно. Постать Ярослава Барановського, який втратив у Празі організаційний архів ОУН, що потрапив до рук польських спецслужб, і брат якого Роман пізніше виявився таємним агентом польської поліції, породила чималі конфлікти в організації. У 1940 році небажання Андрія Мельника усунути Барановського від активної діяльності в ОУН стала одним із формальних приводів відходу Степана Бандери та його соратників від підпорядкування ПУН і створення ОУН (революційної), вона ж ОУН(б). Конфлікт був таким публічним, що коли в 1943-му невідомий застрелив Ярослава Барановського, то майже всі політичні противники Степана Бандери подумали про його розпорядження прибрати давнього опонента. Очевидно, що вбивство було провокацією з метою поглибити розкол в ОУН. Навряд чи Бандера, сидячи під німецьким арештом, міг думати про ліквідацію Барановського, адже у разі смерті його давнього противника всі одразу ж почали б показувати на нього пальцями.

 

Наприкінці 1939 року Степан Бандера познайомився з молодою активісткою ОУН Ярославою Опарівською. Цього разу почуття були взаємними, і молодята через місяць після знайомства одружилися. У 1941-му в подружжя народилася донька Наталка, а вже після війни – син Андрій і молодша донечка Леся.