Сьогодні виповнюється 173 роки з дня відкриття Першого з’їзду українських вчених. Це проходило в період ліквідації панщини, що не принесло якогось вагомого полегшення знедолений народу.
Це був період зародження і розвитку українських національних формувань, гуртків, літературних об’єднань. З розвитком шкільництва, росла і національна свідомість народу. Вчений люд українського народу стояв в авангарді національного спротиву.
Про жалюгідне становище українського народу під час польської, австрійської, австро-угорської, знову польської окупації говорить, зокрема, такий історичний факт. Аж у 1777 році австрійський уряд звільнив українських священників від примусових фізичних робіт. Проте, навіть цей декрет не допоміг. Про це говорить така подія, яку і записав відомий галицький письменник Микола Устиянович. Безсовісні поміщики і надалі жорстоко знущалися над селянами.
В 1792 році вигнали на панщину священника із села Ялинковате Скільського повіту. А сталося це в понеділок наших Великодніх свят. Тобто, треба розуміти, у поливаний понеділок. А у Світлий вівторок цього ж Великодня, священник звелів запрягти волів і, замість того, щоб вислати когось із наймитів на роботу, вибрався сам до Скольного для примусового звоження дерев’яних пнів на пилу. Але він залишив своїх волів у лісі і пішки пішов до Перемишля до єпископа з проханням про оборону.
Перемиський владика спонукав владу до провадження у цій справі слідства і тоді цісарська канцелярія видала остаточну заборону вже ніколи більше не вживати священників до яких-небудь двірських, панщизняних послуг. Справді у ті часи багато чого робилося незаконного, не відомого владі. Отож були потрібні посередники між селянством і владою. Таким впливовим інформатором був український священник Іван Гудз, що жив у Відні, як приватний учитель. Вже пізніше до цієї роботи долучилися українські вчені. Серед них був уродженець села Увисла, нашого Чортківського району Іван Борискевич.
Завдяки наполегливим заходам учених – крилошанина Івана Могильницького і нашого першого українського кардинала Михайла Левицького довелось переконати австрійське правління про потребу допустити українську мову хоч до народних шкіл. Ось тоді почали появлятися перші друковані українські книги, поки що мертвою слов’янською мовою.
За почином відомих етнографів – українців Миколи Цертелева, Михайла Максимовича, чеха Яна Колляра, серба Вуко Караджіча та поляка Доленги Ходаковського, що збирали між українським селянством народні пісні, перекази й вірування, знайшлися й молоді галицькі українці, що також почали цікавитися етнографічними студіями, а перш усього – вивчати українську мову. До цього гуртка почали прибувати все нові і нові діячі, свідомі своєї мети, що живим словом і ділом йшли до національного розвитку.
Далі виникла потреба згуртувати українських вчених і письменників і притягти їх до публікаційної роботи.
Одним із ініціаторів скликання з’їзду був Іван Борискевич, що народився 1815 році у селі Увисла (поблизу Говилова) Гусятинського повіту. Його батько був священником і там придбав власне майно, що складалося із 100 моргів поля та гарного хутора.
Іван записався на правничий факультет, студії відбував у Львові і став правником. Він був одним із основних основоположників «Руської ради» й ініціатором «З’їзду учених» у Львові. Борискавич загинув 1891 році у Відні під час бандитського грабунку.
Автор цих рядків, піднайшовши ці матеріали у виданнях української діаспори ще 60 років тому, написав у школу села Увисла. Звідти повідомили, що багато чого знають про цього українського національного діяча.
Отож, 19 жовтня 1848 року у Львові розпочався Перший з’їзд українських вчених. На початку відправлено соборну Службу Божу, у якій брало участь 12 священників в супроводі прекрасного хору.
Вперше українські інтелігенти зійшлися в тому місці, де ціле довкілля пригадувало їм про їхню національність.
Тепер увага!!!
Під портретом цісаря Фердинирда схрещено два синьо – жовті прапори. Вікна і колони теж прикрашали національні стяги і герби Галицької України – Золотий лев на скелі.
З’їзд став великим стимулом у розвитку шкільництва, культури і науки.
На з’їзд не запросили Івана Вагилевича, колишнього учня Бучацької Народної школи, великого вченого і політика. Це сталося з політичних і релігійних міркувань, адже в пориві гніву Іван Вагилевич перейшов до протестантської церкви і цим самим не підкорився присуду Консисторії.
ІГНАТІЙ РУДИЙ.