Андрій Дмитрович Гнатюк: «Батька немає майже п’ять років. Ніхто не телефонує, ніхто нічого не просить, ніхто нічим не цікавиться… Так, ніби Дмитра Гнатюка не було в житті українців…»
Дмитро Михайлович Гнатюк (28 березня 1925 — 29 квітня 2016, з інтерв’ю квітня 2014 року): «Живу тим же, що й наш багатостраждальний народ. Тими ж бідами, кривдами, проблемами і негараздами. Не можу постійно сидіти біля телевізора, болить мене за українців, нашу країну, яку нищать і розривають на куски. Росія мріє захопити світ. Їй все не під силу, тому хоче вдовольнити свої смаки нами. Такій величезній країні без малої України життя немислиме. А ми думали, що матимемо незалежність. Путін все робить, щоб не допустити цього. З перших днів я молився і переживав за Євромайдан. Він диво, щось надзвичайне. Хто б міг повірити, що зробимо таку велику справу, повалимо свого доморощеного диктатора, «крупнєйшого» злодія. Так обікрасти Україну, наш народ. Це ж який гріх. Розпуста, вседозволеність, золоті батони, золоті унітази, повні кузови старовинних ікон. Сором на весь світ. А невинно вбиті життя…. Хоч нас тепер атакує російський бузувір, в тисячу разів нахабніший і жорстокіший. Не можу змиритися, що Крим не наш уже. Печально мені з тим, що діється на Донбасі та Луганщині.
Навіщо Росія полізла туди? Адже стільки мають своєї землі, з якою ради не можуть дати. Адже жирує лише Москва і Петербург, а решта — бідося. Чого лізете до нас, своїх проблем замало? Люди добрі, дайте українцям пожити нормально та спокійно, щоб вони були задоволені. Скільки ж можна знущатися над нами!
Я дивуюся, як Путін грішить і буде грішити. Навіщо лізти в Україну, за клаптиком землі, якої в Росії вдосталь?!!. Адже з собою всього не забереш. Тих награбованих мільярдів… Лише метр на два! І кожного це чекає. Путіна також».
Фото з родинного архіву Андрія Дмитровича Гнатюка.
