Язловець знаходиться десь за десять кілометрів від траси Чортків-Бучач. Ця дорога є досить пристойною, а от відгалуження до потрібного нам місця повністю характеризується відомим «японським» визначенням «тояма-токанава»… Єдина втіха – краєвиди обабіч дороги. Але то виключно для пасажирів – водію витріщатися по сторонам не вийде – відвів очі від дороги й прощавай підвіска. Втім, винагородою стане пункт призначення.
Перша цікавика чекає на туристів-екстремалів одразу при в’їзді до села. Ліворуч буде старий цвинтар (його неможливо не помітити). На загал він мало чим відрізняється від аналогічних містечково-сільських некрополів Тернопільщини – старі хрести, вкрити мохом та лишайниками фігури святих, тощо.
Власне, вони теж варті уваги. Але головне тут – зведена 1860 р. неоготична капличка-мавзолей баронів Блажовських, колишніх дідичів містечка. Фасад каплички й досі прикрашає їх фамільний герб «Сас». Ряди гербових щитів також тягнуться вздовж даху на бічних стінах, але то типова «псевдогеральдика» – тобто щось ніби й гербове, але не герб, а просто архітектурна витрибенька.
В самій капличці варто звернути увагу на величезний вірменський надгробок (колись цей цвинтар належав вірменській громаді Язловця). Точно не скажу, але якщо його датую XVII століттям – не дуже й помилюся (цілком вірогідно, що це взагалі XVI-те ст.). На надгробку лежить з десяток розп’ятих Iсусів. Раніше ці розп’яття були прикріплені до дерев’яних хрестів, але коли ті зітліли та розсипалися побожні селяни перенесли зображення Спасителя до каплички. Там ж бачимо величезну збірку простеньких ікон, прислонених вздовж стін та досить симпатичну витесану з каменю фігуру Божої Матері. Тут розповідаю так детально, бо саме у цьому місці стався черговий «глюк» з фотоапаратом (з жахом уявляю, що буде, як навернеться та в скільки вийде той ремонт) і знімки вийшли дуже огидної якості, що жодна програма «не витягувала». Прикро…
Вмурований в цвинтарну огорожу архаїчний хрест
Від каплички, що стоїть на високому пагорбі, відкривається чудова панорама на Язловець.
Панорама Язловця від каплички
Найближча пам’ятка – церква Миколая Чудотворця (колись Вірменський костел Сурб Нікогайос). Храм звели ще 1551 року. Як й інші муровані сакральні споруди того часу він був оборонного типу. На початку XVII ст. до його південного бічного фасаду прибудували ще й чотирикутну башту, що одночасно виконувала функцію дзвіниці.
Остання дещо нагадує Вірменську дзвіницю в Кам’янці-Подільському, що була частиною вірменського собору св. Миколая (XV ст.). Колись представники цього народу складали чи не більшість населення Язловця, але під час турецької навали основна частина вирішила за краще перебратися від гріха подалі в більш мирні місця. Втім навіть у XVIII ст. вірмен тут вистачало. Остаточно вірмени залишили Язлівець лише в у другій половині XVIII ст. Найвірогідніше, як й у інших містечках цього краю, в зв’язку з епідемією чуми 1770-1771 рр. 1809 р. храм передали місцевим греко-католикам.
Про вірменське минуле храму й досі нагадує таблиця з вірменським написом, що прикрашає різьблений ренесансний портал довкола головного входу. Ще один портал з янголиками та вірменським текстом прикрашає прохід між храмом та дзвіницею (буду вдячний, якщо хтось з читачів вірмен зробить переклад).
Неподалік храму, за якусь сотню метрів, є ще один цікавий «вірменський» об’єкт. Аби на нього повитріщатися треба пройтися трішки далі по вулиці та звернути ліворуч в долину річечки Вільховець. Там можна побачити джерело типу «цюркач» – це коли з труби чи жолоба цюркотить вода. На перший погляд – нічого особливого – таких цюркачів, хоч греблю гати. Хіба що вода тут надзвичайно чиста та смачна. Насправді це лише видима частина складної гідротехнічної споруди, що називається «вірменська криниця». Про подібну ми розповідали в найпершому випуску «витрішок». Тільки в тому, першому, випадку, кам’яна цистерна для збору води давно обвалилася та згодом перетворилася на «прало», а тут вона цілісінька. Правда побачити її зась – цистерна знаходиться під землею. Найцікавішу ж частину побачити можна, але суто гіпотетично.
Позаду джерела видно два чи то сарайчики, чи то входи до льохів. Під меншою, мурованою з каменю хатинкою власне й ховається саме джерело. Якщо відкрити замок там можна побачити різьблену плиту з написом виконаним латиною та вірменською. Зокрема, там значиться, латиною: «Вірменин Акоп для блага суспільства збудував 1611 р.»; вірменською: «Цей хрест і побудоване джерело работи Акопа та його брата Степана. Закінчені по вірменському літочисленню 1000 і 60 року. Абрам [майстер різьбляр по каменю] виконав з відданістю». Дата 1787 – то рік вже чергової реконструкції.
Автору повитріщатися на це диво не поталанило. На дверцятах висів замок (з точки зору санітарної безпеки дуже правильно, хоча з туристичної – прикро). В сусідньому цегляному будиночку знаходиться насос, що подає воду з «Вірменської криниці» до місцевої школи.
Фото плити, наразі, взято з інтернету, але на її дизайн зверніть увагу та запам’ятайте, – це нам знадобиться далі.
Один з вірменських порталів
Взагалі вірмени дуже полюбляли всілякі архітектурні прикраси, особливо різьблені портали довкола дверей, брам та вікон. На жаль від тих порталів, якими колись славився Язловець, залишилися лише жалюгідні крихти – всю ренесансну забудову містечка знищили в 1916 р. під час нальотів російських бомбардувальників «Илья Муромец». Вцілів лише один «житловий» портал, який можна побачити на внутрішній частині брами «нижнього» замку. Його, нагадаю, перенесли десь в 1920-х з якогось напівзруйнованого росіянами вірменського будинку.
Колишня вірменська, а на той час вже єврейська вулиця Язловця та ренесансний портал
Окремо зауважимо, що різьблені портали «верхнього замку» – то теж робота вірменських майстрів. Власне як й вся грандіозна вежа брами: колись вона навіть так й називалася -«Вірменська».
Досить цікавою пам’яткою Язловця є фундований Миколаєм Язловецький грандіозний костел (оборонного типу) Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1589-1590). Він же відомий, як Домініканський – від консекрувавання львівським латинським архієпископом Яном Димітром Соліковським та до початку 1780-х років він був храмом при місцевому домініканському монастиреві, аж поки від тиском австрійської влади ченці не залишили місто.
Особливо вражає чотириярусна башта-дзвіниця, яка нічим не відрізняється від фортечної вежі (власне з прицілом на використання, як фортечна вона й зводилася)
Храм давно знаходиться в аварійному стані, а його дах та перекриття обвалилися ще на початку 1990-х.
Найкрасивіший з порталів костелу прикрашає бічний фасад, що має характерну пізньоренесансну композицію та прикрашений невеличким гербом «Абданк». Це яскравий зразок ренесансного стилю подільської архітектурної школи. Добре видно, що він є майже близнюком порталу Вірменської церкви. Очевидно тут теж попрацювали вірменські майстри.
В вівтарній частині ще збереглися готичні склепіння
Камін і прибудові
[Вставка не зовсім по темі. Нагадаю, що проект «Віртуальні витрішки» започатковано, як спроба знайти вихід з ситуації, що склалася по тому, як більшість видань через ковід-кризу відмовилися від співпраці з позаштатними авторами. До того витрати на поїздки, та й чималу працю по обробці матеріалу, я компенсував гонорарами за публікації в медіа. Тому я вирішив звернутися напряму до читачів. Навіть 50 читачів, які перекажуть по 20 гривень – це повноцінний «пресовий» гонорар та бажання й далі розвивати проект.
Сходи, що ведуть до підземної крипти
Порталом, але дещо скромнішим, оздоблено й центральний вхід. І вже зовсім скромний портальчик прикрашає двері, що ведуть з вівтарної частини до прибудови.
В храмі частково збереглися фрески, що сьогодні густо помережені графіті недолугих туристів. По цих проявах вандалізму можна вивчати географію. Вистачає там автографів і туристів з Польщі.
Костел використовувався у якості родової усипальниця Язловецьких. Прохід до підземної крипти знаходиться майже одразу біля бічного входу. Тут були поховані фундатор храму Микола Язловецький, його сестра Ядвига Белжецька, син фундатора Геронім. Також тут був похований відомий польський композитор Миколай Ґомулка. Його надгробок умуровано в стіну біля центрального входу. I тут знову варто говорити про «вірменську руку» – надгробок виконано у тому ж стилі, що й фундаційна таблиця криниці про яку розповідалося вище.
Добре видно, що стіни хорів рясно помережені давніми написами
Поруч з надгробком композитора видно прохід, що веде на другий ярус дзвіниці, що одночасно використовувався під хори. Саме там автором зроблене значне історичне відкриття, саме комплекс графіті, що датуються від кінця XVI до початку ХІХ століть. Деталі, кому то цікаво, читайте в моїй публікації «Таємниця третього дракона Язловця».
Відео – так собі, але най буде….
(Відео – так собі, але най буде…)
Колись в Язловці стояла й дуже красива синагога. Теж оборонна. На старих загальних світлинах добре видно, що місто лежало всередині периметра утвореного замком, оборонним домініканським монастирем з костелом Внебовзяття, Вірменською церквою та синагогою.
Синагога та якась кам’яниця з порталом
Портал синагоги, зруйнованої росіянами
Синагога, як й більшість ренесансної забудови була сильно пошкоджена російськими бомбардувальниками, але її і 1930-х відбудували. По тому вона була зруйнована вже німцями і в повоєнні роки розібрана на камінь.
Карта Приват-банку 5168 7551 0400 4938 (Полюхович Дмитро)Також буду ДУЖЕ вдячний за репост.