Отець-доктор Йосиф (Ієромонах Єфрем) Кладочний (*11 січня 1906, Львів — †14 вересня 1994) — священик Української греко-католицької церкви часів підпілля. Йосиф Кладочний у чернецтві прийняв ім’я Єфрем.

Син інтеліґентних селян з Бучача Андрія Кладочного і Анни з роду Кураш. Його бабця – уродженка с. Медведівці, згодом з чоловіком перебралася у Нагірянку, де й народилася Анна – мати о. Йосифа. Її, як жінку освічену, енергійну та рішучу, громада відправила за свій кошт на акушерські курси у Львів. 11 січня 1906 року Анна народила хлопчика – майбутнього о. Йосифа. Батько, ще коли Йосиф був малим, через важкий матеріальний стан сім’ї виїхав у Канаду. Оскільки мама була дуже зайнята, її двома дітьми опікувалася бабця Фрузя.

З раннього дитинства прагнув вчитися, вступив до Бучацької семирічної школи. Наприкінці війни, у 1917 р., Йосип вступив одразу до другого класу Бучацької гімназії, де належав до Пласту. Збереглася фотографія 1923 року, на якій Кладочний серед бучацьких пластунів у повних одностроях стоїть під хрестом полеглим за волю України (на фото – четвертий справа)

Після закінчення гімназії у 1924 р. вступив до семінарії у Львові, згодом, за рекомендацією Митрополита Андрея, навчався на історичному відділі Варшавського університету, 1932 року захистив докторат. Під час вакацій їздив експедиціями до Вільна, по селах Полісся, де визбирував старовинні речі, книги, пам’ятки сакрального мистецтва для музею Митрополита Андрея (нині Національний музей ім. А. Шептицького), виконував різні доручення Митрополита.

28 грудня 1930 року митрополитом Андреєм Шептицьким висвячений на священика. Перед тим Никита Будка (перший єпископ УГКЦ в Канаді, священномученик, проголошений блаженним 2001 року) висвятив його на диякона. Рік студіював у Римі християнську археологію.

На доручення Митрополита на початку 1932 року став капеланом українських в’язнів (кримінальних і політичних) на території корінної Польщі. Виконуючи ці обов’язки, зустрічався з провідниками і членами ОУН, зокрема Степаном Бандерою, Миколою Лемиком, Зеноном Коссаком, Дмитром Мироном, Миколою Климишиним та іншими. На доручення Проводу ОУН перевозив з тюрем до Львова усні розпорядження та інформації, а також шифрограми і таємні листи. Зв’язок через о. Йосипа Кладочного уможливив С. Бандері, засудженому до довічного ув’язнення, виконувати роль фактичного провідника Організації в Краї. Як душпастир, о. Йосип постійно намагався полегшити в’язням умови утримання.

Від 1933 року сповняв обов’язки сотрудника собору св. Юра у Львові, згодом — пароха присілка Клепарів. Редагував часопис «Лицарство Пресвятої Богородиці» (1936—1938), в той же час був душпастирем студентської молоді.

Двічі арештований польською поліцією (1938 і 1939, вдруге вивезений до Берези Картузької). Причиною ув’язнення стала підпільна співпраця з ОУН. Період ув’язнення був дуже складним. Умов для життя не було жодних, наглядачі наче найжорстокіші кати, мордували, били та робили все аби зламати дух. Але їм це не вдалося. Всі події, які наповнили цей період життя, отець на початку 90-х років опише у цілому збірнику, який надрукували приурочивши до його оправдання.

Під час першої радянської окупації Західної України 22 грудня 1939 року митрополит Андрей Шептицький доручив Йосифу Кладочному нелегально поїхати до Риму з пакетом документів, щоб Папа Пій XII дозволив висвятити на єпископа Йосипа Сліпого, з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського. Це був справді героїчний вчинок, адже якби радянські спецслужби викрили цю операцію, о.Йосифа було б негайно розстріляно. Але, він не злякався і гідно виконав поставлене перед ним завдання.

У 1941—1942 рр. був парохом греко-католиків Києва. У 1943 році став капеланом дивізії «Галичина».

В цей час тісно співпрацює з ОУН, сповідає Бандеру і виконує різні доручення. Йосиф Кладочний, так згадував про Степана Бандеру: “Він був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все коли я був у в’язниці. Від него била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був з такої рідкісної породи — іберменш. І він був тим, який ставив Україну понад усе”. У 1945 отримує важке поранення у битві під Бродами, знаходиться на межі життя та смерті. Той осколок він носив біля серця до останніх днів.

Після одужання повернувся до Львова, де був свідком останніх днів життя митрополита Андрея. У 1945 році організував постачання в Київ передач архієпископу Йосипу Сліпому та іншим ув’язненим владикам.

Заарештований у 1947 році, два роки пробув під слідством, засуджений за приналежність до ОУН і пропаганду до 10 років ув’язнення.

З 17 травня 1947 по 1 серпня 1956 рр. відбуває ув’язнення у таборах ГУЛАГу (Воркута, Мордовія). Причиною цього ув’язнення була відмова від переходу на православ’я та знову зв’язки з ОУН. Саме період війни та перебувань у концтаборах дав можливість отцеві познайомитись із непересічними людьми у історії. Це Миколай Чарнецький (проголошений блаженним у 2001 році), Никита Будка (проголошений блаженним у 2001 році), Іван Бучко, Климентій Шептицький, а також поет Богдан-Ігор Антонич.

З 1959 року працює вантажником на швейній фабриці, де виконує дуже складні фізичні роботи, і це з осколком в легенях! Маючи грунтовну освіту, знаючи німецьку, французьку, латинську, грецьку, польську та єврейську мови!

А поза тим вів активну підпільну діяльність: хрещення, шлюби, сповіді, Божественні Літургії, панахиди. По різних квартирах. У різних добрих людей. У різний час. У 1980 році отець вступив до чину студитів. Мешкав у кількох квартирах, а з 1990-го – у помешканні сестер Лопатинських: пані Марія та пані Євгенія опікувались ним аж до його відходу у вічність.

Отець Йосиф, як простий смертний, допускався певних слабкостей. Скажімо, у побуті. Але ніколи у принципових питаннях, у питаннях загальнолюдських вартостей. Етики. Національної гідності. Відданості своїй конфесії. Вірі. В цьому нас переконує все його життя. Його, до речі, пропонували престол Митрополита православної Церкви, аби лиш зрікся своїх поглядів. Отець Кладочний не зрікся. Як і Йосиф Сліпий. Як і тисячі інших.

В листопаді 1992 року з отця Кладочного знято всі обвинувачення і його реабілітовано. На початку 90-х отець часто хворів на пневмонію, і 14 вересня 1994 року в 10-05 серце о. д-ра Йосифа Кладочного зупинилось… Йому було 88 років.

У 1995 році посмертно була видана книга про життя та діяльність о.д-ра Йосифа Кладочного авторства Петра Шкраб’юка. Тираж книги був невеликим, але він знайшов свого читача, і гідно був оцінений людьми, що знали отця особисто.

У 2010 році з благословення Архієпископа Львівського Кир Ігора було передано подання для початку беатифікаційного процесу о.д-ра Йосифа (Єфрема) Кладочного у Постуляційне бюро УГКЦ, яке очолює о.Роман Тереховський. Це стало першим кроком до збору свідчень про героїчні вчинки отця та його подальше зачислення до лику блаженних.

Так, особистість отця для багатьох і тепер залишається невідомою. Але зараз багато людей тримають добрі спогади про нього от уже півтора десятка літ, і далі будуть нести правду про його життя і розповідатимуть іншим про те, що Україна і наша церква має людину, якою варто пишатись.

За матеріалами:
http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/17853/1/108-Kramarets.pdf
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=7800
https://poglyad.te.ua/personaliyi/osobystosti-2/vyhodets-z-buchacha-buv-pravoyu-rukoyu-mytropolyta-sheptytskoho-i-druhom-poeta-antonycha.html

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 425 - Today Page Visits: 2

Залишити відповідь