Язлівець замок

Дракони та герби Язловецького замку

Дмитро Полюхович

Невеличке, усього в півтисячі мешканців, село Язловець (Бучацький р-н, Тернопільської обл.) за кількістю унікальних історичних пам’яток на одиницю площі цілком може конкурувати з найбільшими туристичними центрами України. Звісно, що «Витрішки» його оминути не змогли. Як наслідок – зібрано матеріали на кілька випусків.

В Язловці «Витрішки» не лише витріщалися, але випадково зробили досить значне історичне відкриття, що цілком претендує на звання найголовнішої історичної знахідки України 2020 року. Без жартів. Втім, «випадково» не зовсім вірно, – аби зрозуміти що це щось вартісне, а не просто так, треба мати певні знання. Але про те – пізніше. Поки що ми розповімо про місцевий замок.

 

Колись це було досить знане місто Галичини, але вже з кінця XVIII ст. воно стало занепадати. Остаточно Язловець добили росіяни, коли 1916 року важкі бомбардувальники «Ілля Муромець», в рамках наступальної «Язловецької операції», що була відволікаючим маневром знаменитого «Брусилівського прориву», вщент розтрощила практично весь історичний центр міста. Попрацювала по містечку й артилерія. Російяни, зокрема, повністю знищили міську ратушу, оборонну синагогу та всю ренесансну житлову забудову.

 

В 1934 р. Язловець втратив права міста, а у 1940-му остаточно був «розжалуваний» до статусу села. В 1947 р. у нього навіть забрали історичну назву та перетворили на безлику Яблунівку, якою його обзивали аж до розпаду СРСР.

 

Легендарним фундатором міста (далі вживатимемо саме це визначення, а не «село») вважається якийсь Ясько-ловець з дружиною (в сенсі з військом, а не жоною) Перша ж письмова згадка про це поселення датується 1373 роком. Вважаючи на надзвичайно вдале розташування – Язловець стояв на жвавому тракті «Віа Реґія» – королівському торговому шляху зі Львова до Молдавії, — він швидко розростався та багатів.

 

Перші дідичі поселення – невідомі. Близько 1436 року Язловець, як посаг за такою собі Катажиною відійшов Теодорику Бучацькому герба «Абданк», який по тому підписувався в документах, як Теодорик з Бучача Язловецький. Його нащадки вже були просто Язловецькими та володіли містом до 1607 р. аж доки зі смертю Героніма Язловецького цей славний рід не припинив своє існування.

 

За Язловецьких було споруджено найголовніші пам’ятки міста, що дійшли до наших днів: Старий замок (бо там є ще й новий «Нижній»), зведений наприкінці XVI століття у ренесансно-готичному стилі грандіозний костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та Вірменський костел Сурб Нікогайос, зараз церква Миколая Чудотворця (1551 р.)

 

З 1672 по 1684 рік в Язловці господарювали яничари. Тут пролягав кордон між Отоманською Портою та Річчю Посполитою, а саме містечко було чи не головним турецьким форпостом. Османи не лише відновили зруйнований при штурмі замок, але й розбудували та зміцнили. У 1683 році краківський воєвода Анджей Потоцький спробував відвоювати Язловець, але у нього нічого не вийшло. Яничар викинули з міста лише у вересні наступного року.

 

По тому, як турки пішли з Поділля, замок втратив будь-яке оборонне значення. У 1746 році господарем твердині став краківський каштелян Станіслав Понятовський — батько останнього короля Речі Посполитої. У 1747 році він провів реконструкцію нижнього замку, перетворивши колишнє укріплення на палац-резиденцію. Тоді ж біля палацу розбили величезний парк, що зберігся дотепер.




У 1863 році останній власник замку, барон Христофор Блажовський, який на той час давно не жив у Язловці, пожертвував старий палац монастирю сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Черниці тут господарювали до 1946 року, аж поки не були виселені совітами. Натомість тут організували зооветеринарний технікум, а по тому — обласний пульманологічний санаторій. Діяльність монастиря поновили лише в 2002 році. Зараз тут діють як монастир, так і санаторій.

 

Зазирнути в очі драконам

 

Окрасою Язловецького замку є величезна башта з замковою брамою, зведена великим коронним гетьманом Юрієм (Єжі, Георгієм) Язловецьким (1510-1575). Товщина стін цієї велетенської споруди місцями складає добрих 4 метри! Але головне диво — брама, піднесена аж на висоту 8 метрів — такого в Україні більше немає ніде. Раніше дістатися брами можна було лише за допомогою спеціального мосту-пандусу.



 

Портал над брамою прикрашено цілим розсипом гербів На самому верху — герб «Абданк» з літерами G.I. (Georgius Iazlowiecki). Трохи нижче бачимо ще два герби. Ліворуч — «Дембно», що належав бабці гетьмана Барбарі Сененській з Олеська, а праворуч «Цьолек» («Телець»), що належав Єві з Подфіліпських — матері Георгія. Внизу є ще один герб, але зображення на ньому збито, тож кому він належав краєзнавці та історики довгий час не могли визначити.

 

Загадку 4-го герба зовсім нещодавно вдалося розв’язати краєзнавцю з Бучача Анатолію Бойківу. Зокрема, він звернув увагу на фотокопію портрета Георгія Язловецького, що зберігається в збірці відомого польського історика Сас Александера Чоловського (1865-1944). За спиною фундатора замку намальовано геральдичний щит на якому зображено 4 герби. Ті самі, що Єжі Язловецький наказав вирізати над брамою. Четвертий герб – то «Шеліга». Тут однак виникає запитання – кому з родини пана Георгія цей герб належить? Логічно пропустити що дружині Ельжабеті Тарло. Але її фамільним гербом був «Топор». Тоді чий? Вірогідно припустити, що ще однієї бабці.



 

Під гербами колись була ще велика бронзова фундаційна таблиця, але вона зникла в роки Першої світової війни.








Зі сторони замкового подвір’я портал довкола проїзду декорований не менш щедро. Його оздоблено розетками, рослинними орнаментами зі стилізованими лілеями та іншими витребеньками. Але головна його окраса – парочка стражів-драконів (на фото вище), які охороняють вхід. На перший погляд вони здаються безкрилими, але придивившись все ж можна побачити малесенькі крильця. Цікавим є стилізоване під рослинні орнаменти полум’я, що виривається з їх пащек.



 

Близьким до язловецьких зміюк є дракони, що прикрашають південний портал шпитальної церкви в місті Хамерслебен у Німеччині (XII ст.). Там ми теж бачимо парочку драконів-охоронців, із пащі яких замість полум’я виривається виноградна лоза.

 

Над драконами знову бачимо невеличкі герби «Абданк» щ ініціалами «GJ» – Георгій Язловецький .

 

«Витрішки» з юним провідником спустилися у надра башти. Була надія повитріщатися на кажанів (їх там багато) Але побачили лише їх послід (дивіться відео).

 

Маскарони та крилаті богині

 

Не менш цікавими є декор брами перетвореного на палацовий комплекс «нижнього замку». Добре видно, де розташована його «монастирська», а де — «санаторна» частини.

 

Санаторна — дещо занедбана. Зате там збереглися автентичні вікна, а в чернечому корпусі мало того, що вікна частково замурували, так ще й поставили абсолютно недоречний пластик. Верхівка брамової башти, прикрашену двома гербами — «Цьолек» («Теля») і «Погоня». У цьому випадку телятко належить вже не Подфіліпським, а Станіславу Понятовському. В Речі Посполитій, нагадаємо, один і той ж герб міг належати абсолютно різним родинам. Така ж ситуація з «Погонею» (вершник з шаблюкою). Наразі то не лише символ Великого князівства Литовського, але й герб Констанції з Чарторийських — дружини Понятовського.



 

Герби розміщені на тлі традиційного для того часу «мілітарію» — композиції зі знамен, гармат, ядер, холодної зброї, військових барабанів тощо. Під мілітарієм зображено хрест ордену «Білого орла» (Станіслав Понятовський був його кавалером чим дуже пишався). Герб увінчує чимала корона. В деяких краєзнавчих публікаціях пишуть, що то натяк на сина-короля, але це не так – це звичайна геральдична шляхетська корона, навіть не графська чи князівська. Прикрашених такою короною «архітектурних» гербів – хоч греблю гати.

 

Портал довкола арки проїзду теж декоровано досить пишно – різьблення, розетки, вазони, рослинні орнаменти, маскарони тощо. Цей портал раніше прикрашав одну з ренесанських вірменських кам’яниць міста і був перенесений в замок на початку ХХ ст.








Але все те блякне на тлі зовнішнього порталу. Тут і пишно оздоблені напівколони іонічного ордеру, і крилаті богині перемоги, і маскарони, і пики левів… Поверху напис латиною: «Honestus rumor alterum est patrimonium» («Добра слава — також спадок», — девіз родини Понятовських). Одним словом еклектика з ренесансу та бароко в усій красі.

 

Фронтон над цією красою прикрашено аналогічною гербовою композицією, що й зі сторони двору («Цьолек», «Погоня», мілітарій та корона).

 

Одразу за брамою починається старезний парк, посеред якого стоїть незвична споруда, що нагадує гібрид каплички з фортечним пороховим льохом. Насправді це монастирський гробівець, зведений 1874 році за зразком римських катакомб.











 

Ділянка парку біля гробівця обсаджена рідкісними екзотичними рослинами. Зовні та запахами вона дуже нагадує парки Південного берегу Криму. Здається навіть, що от-от вискочит якийсь дядько в шортах та з «матюгальником», та почне запрошувати на екскурсію до Воронцовського палацу чи Мармурових печер.

Буду вдячний за підтримку проекту віртуальних мандрів фінансово або репостом, лайком чи коментарем. Не забувайте: мандри – штука не з дешевих, а обробити фотографії, та все це упорядкувати та викласти – чималий шмат роботи. Підтримайте український та україномовний продукт!

 

Нагадаю, проект було запущено по тому, як більшість вітчизняних ЗМІ де я друкувався, через кризу були змушені відмовитися від співпраці з позаштатними авторами, так як їх бюджет не дозволяє тепер виплачувати гонорари. Тож я вирішив звернутися напряму до читачів.

 

Карта Приват-банку 5168 7551 0400 4938 (Полюхович Дмитро)

 

За якість відео – ногами не копайте. Знимкував на фотоапарат. От куплю, як буде можливість, камеру та вивчу як монтувати, то буде все ОК))

 

!!!Помилки та хибодруки у власному тексті відловлювати важко, тож повідомляйте – виправлю!!!

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 513 - Today Page Visits: 1