КОЛГОСПИ і ЖОРНА

В 1948 році в Бучацькому районі провели масове утворення колгоспів. До цього декілька колгоспів вже було.

Контигент, який чорною веретою накрив село, поволі сповзав, покриваючи його рабською працею в колективному знущанні над землею.

Селяни тримали свої морги за перших москалів, за німців і в 1944 – 1948 роках за других москалів. На них наложили такий контигент – обов’язкову здачу хліба, що інколи не ставало всього урожаю. За ухилення судили, як саботажників. Селяни ховали збіжжя бозна-куди: закопували у лісі, полі, школі, на проворстві. Багато не ховали – так щоб вижити.

Урожай в колгоспі 8-9 цнт зернових з гектара – далеко не гірший показник. Наприклад, вже в 1956 році комбайнер Жук Антін на площі 80 гектарів намолотив 583 цнт зерна. Комбайнер Сандуляк станом на 3.08. 1956 року намолотив з 90 гектарів 675 цнт і зайняв перше місце в районі на цю дату.

А що тоді говорити про перші роки господарювання в колгоспах? Це були роки боротьби з голодом і енкаведистами, а також намагання зберегти жорна.

Ті, що пережили Першу світову війну, розповідали, що в 1914 – 20 роках також була біда, хоча тоді так не відбирали хліба. Тоді всіх хлопів забрали на фронт. Частина з них воювала за Австро-Угорщину, інші за московітів, а після формування Січових Стрільців – в національних загонах. Коней також забрали на фронт. Не було чим орати. Не було кому сіяти, збирати урожай.

Ще, як було здоров’я, то легше, а то хвора жінка з дітьми ледве викопає латку картоплі, позбирає, а ввечері цю латку засіє і заскородить. Так і сходило латками, а вже збирали разом, як було що.

Хлопи повернулися з війни в Різдвяні свята і застали незасіяне поле. Отож, між святами 10.І – 19. І – засіяли поле. Благо, що погода дала це зробити.

Вже у 1948 році великомасштабна боротьба УПА – ОУН поволі згорталася. Вона прийняла інший вигляд, адже втрати військових чи мирного населення для москалів – ніщо.

Тим часом знущання МГБістів не знало меж. За селянами не було кому заступитися. Отож, збори селян і утворення на них колгоспів, проходили, як середньовічна інквізиція, будь – яких проявів демократії.

Вкінці року в Бучацькому районі поміняли керівництво райкому партії. Всі керівні посади в районі забрали чужі люди. Першого секретаря Рибченка звільнили. На його місце став Кочетенко А.П., ІІ секретар – Заярін, ІІІ – Житомирська, голова райвиконкому – Лучков, нач МГБ – Анзін, Редактор – Карпенко.

– І як вони можуть дбати про місто, села, людей? – бідкалися люди. Всі керівні пости зайняли довірені партії особи. Серед бучачан таких не виявилося. По селах головами обирали місцевих, здебільшого тих, хто перед владою мав якийсь грішок.

Контроль за роботою керівництва здійснювали працівники МГБ. В районі найбільше старався Жуков. Такого придурка було годі пошукати. В пориві дурного гніву він ледь не застрелив підлітка Зіновія Гірняка, який у клубі виграв у нього в шахи. Казали, що цей Жуков у війну служив у «заградотряді». Активісти на чолі з фінагентами та оперуповноваженими ходили хата в хату, шукаючи за жорнами, що їх знищити. Тим часом жорна, які ще залишилися, мололи вдень і вночі. Варта була розставлена по цілому селі.

Єдиний яскравий приклад з того часу.

Дільничний Васін, Голова колгоспу Танас Семанишин і голова сільради Михайло Двуліт зайшли у двір вдовиці. Васін ширив по закутках і винайшов жорна. Це зобачив голова Семанишин і підбіг до Васіна.

– Ти не розбивай цих жорен, – просив Танас, це вдовиця. Не роби того.

Але Васін не поступався. Тоді Танас просто ліг на жорна. Лежачи, він пообіцяв, що буде годувати і поїти Васіна два тижні. Цей відразу змяг. Ось таким чином було збережено жорна, які годували цю сирітську родину. Адже кожен, хто молов, залишав трішки муки дітям. Ці жорна зберігалися до кращих часів і ще довго стояли у цій родині, ставши пересторогою «Все так не буде». До речі в одному господарстві в Озерянах є колекція жорен. Їх може двадцять, а то й більше.

/Чому влада так не любила жорен? ЦИМ САМИМ ВОНА БОРОЛАСЯ З ТИМИ, ХТО М’ЯВ У ПОЛІ КОЛОСКИ, щоб прогодувати свою сім’ю. Не дивлячись на те, що за це непомірно карали, люди йшли в поле і м’яли в рукав одежі колоски. Кого зловили, того давали по 10-18 років тюрми.

Жуков кричав, що хутір – «разсаднік бандітізма» Отож жорна били в першу чергу на хуторах. Проте хуторяни не були такими безпечними, як сільчани. Вони зарання приготувалися до зустрічі з бузувірами і поховали заборонені владою речі.

ІГНАТІЙ РУДИЙ.

Total Page Visits: 292 - Today Page Visits: 1