Леся Українка – трагічна доля поетеси

26 лютого 1871 року з’явилася на світ Леся Українка. Ця дата стала днем вшанування пам’яті талановитої поетеси, яка всім серцем любила Україну. Леся Українка внесла неоціненний внесок в українську літературу, а на її творах виросло не одне покоління українців.

У творчій спадщині поетеси – патріотичні та любовні вірші, драми, поеми, збірки українського фольклору, публіцистичні твори. Леся дуже цікавилася українською народною творчістю. Завдяки її роботі вдалося зберегти чимало творів. УНІАН розповів біографію поетесу і зібрав найпронизливіші цитати.

Біографія Лесі Українки

Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач-Квітка. Вона народилася 25 лютого 1871 року в родині дворян в Новограді-Волинському (в цьому ж місті народився Валерій Залужний). Її батьки були творчими людьми з хорошою освітою, вони часто влаштовували вдома творчі вечори та концерти.

У дитинстві Леся часто слухала українські народні оповідання від матері і дізналася від неї про мавок. Це породило в майбутній поетесі любов до народної творчості.

У дитячі роки Леся часто переїжджала з сім’єю в різні міста і вчилася у приватних вчителів. Свій перший вірш “Надія” написала в 9 років, коли її улюблену тітку заслали до Сибіру.

У 1881 році у віці 10 років Леся сильно застудилася, у неї почалися болі в руках і ногах. Це стало початком важкої хвороби, від якої поетеса страждала все життя. У цьому ж році Леся почала брати уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка, вивчала грецьку мову і латинь.

У 1883 році у Лесі діагностували туберкульоз кісток і видалили частину кісток у лівій руці. Це стало важким ударом для Лесі, адже зі скаліченою рукою вона більше не могла грати на фортепіано. З цього віку вона почала багато писати.

У 1884 році Лариса Косач вперше опублікувала свої вірші у львівському журналі “Зоря”, а також взяла собі псевдонім Леся Українка. В юності Леся займалася самоосвітою і активно писала.

З 20-річного віку багато подорожувала Україною і знайомилася з відомими письменниками. Через важку хворобу Леся була змушена виїжджати на курортне лікування в різні країни, а враження від поїздок відображала у творчості.

У 1898 році під час лікування в Ялті Леся Українка познайомилася зі смертельно хворим Сергієм Мержинським, своїм першим коханням. У 1901 році він помер на руках у Лесі, а вона присвятила йому один з найкращих творів – драму “Одержима”. Після цього Леся 6 років перебувала в жалобі.

У 1907 році познайомилася з тяжко хворим фольклористом Климентом Квіткою. Незабаром вийшла заміж і поїхала з ним на лікування до Криму. Поїздка вилікувала Климента, а ось Лесі ставало все гірше.

Останні роки життя поетеса дуже важко хворіла, але при цьому багато працювала і написала свої найкращі твори. Померла Леся Українка у віці 42 років у 1913 році в Грузії, де лікувалася. Її чоловік Климент після смерті дружини видав збірку українських народних пісень, виконаних голосом Лесі.

Найращі цитати Лесі Українки

Леся Українка писала на найрізноманітніші теми – про Україну, природу, любов і мрії.

• Всі – жінки, коли вони кохають.

• Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.

• Адже любов, як вода, несе і крутить, грає, рве, пестить, голубить, топить. Де жар, вона кипить, а зустріне холод – і стане льодом.

• Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

• Мене любов ненависті навчила.

• Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.

• Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.

• Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

• Чесний покриву не потребує.

• Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.

• Сором мовчки гинути й страждати,

  Як маєм у руках хоч заржавілий меч.

• Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

  Серед лиха співати пісні,

  Без надії таки сподіватись,

  Жити хочу! Геть, думи сумні!

• Не поет, хто забуває

  Про страшні народні рани,

  Щоб собі на вільні руки

  Золоті надіть кайдани!

• Скрізь плач, і стогін, і ридання

  Несмілі поклики, слабі,

  На долю марні нарікання

  І чола, схилені в журбі.

  Над давнім лихом України…

• Слово, чому ти не твердая криця,

  Що серед бою так ясно іскриться?

  Чом ти не гострий, безжалісний меч,

  Той, що здійма вражі голови з плеч?