електростанція Бучач

Місто електричного світла

Важко в теперішні часи уявити що колись люди жили без електричного світла і для освітлення користувались свічками, менорами, каганцями, гасовими лампами Зега-Лукасевича. Освітлення помешкання було дороге і тому з настанням темноти всі відходили до сну. Зекономити було неможливо, бо годинники (яких було мало) ніхто не перекручував.

Перед Другою світовою війною Бучач був центром найбільшого повіту у Тернопільському воєводстві (в той час включав сьогоднішні Бучацький і Монастириський райони). Його плаща на 1 січня 1935 року становила 1210 км2, з населенням 105302 осіб. Інвентаризація міського господарства проведена у 1923 році показала, що 60% будівель міста було знищено у Першу світову війну, головним чином під час наступу генерала А.Брусілова коли три дні з 3 по 6 червня 1916 року місто обстрілювалось з гармат.
Перше освітлення центру міста провели ще перед першою світовою війною.

Струм виробляв генератор встановлений на млині, що найнижчий на потоці коло церкви св.Миколая (тепер тут магазин «Будівельник» – маленька вежа на даху вказує на місце на якому стояло водяне колесо).

Наступного розвитку міська електрифікація набула після переходу міста від австрійсько-угорської цісарсько-королівської адміністрації у владу польської адміністрації після 15 вересня 1920 року.

У період до 1927 року на млині Артура Потоцького в кінці міського парку «Топольки» збудованого на каналі, який живився водою річки Стрипа, було змонтовано електричну турбіну, яка виробляла струм.

Вадою електровні було те, що її потужність була не достатня для потреб міста – через часті аварії у час найвищих навантажень від смеркання до півночі струм вироблявся нерегулярно. Але на спеціальні замовлення і за додаткову оплату можна було подовжити час праці електровні.

Місто Бучач не мало великих промислових підприємств, був розвинутий дрібний промисел, ремесла і торгівля. До них належали млин Потоцького, який утримувала спілка юдеїв і млин Енгельберга, який мав кілька власників. Був ще млин п.Луціва на Нагірянці, який теж потребував електричного струму; цей же млин виробляв паперові торби на сипучі матеріали вагою до 5 кг. Млини працювали у три зміни і давали роботу кільком десяткам робітників. Також на Нагірянці була столярна майстерня пана Урбанського яка використовувала найновіші верстати з електричним приводом. При вулиці Колійовій, біля залізно-дорожного переїзду, містилась ливарня, де відливали з чавуну гальмівні колодки до колійових вагонів, зубчасті колеса до рільничих машин (січкарень, кіратів і т.п.), кухонні плити, решітки колосникові (рушти) і т.п. Через колію від ливарні була фабрика свічок, які виробляла машина. Було кілька майстерень які виготовляли дрібні частини до рільничих машин, криниць і водогонів. Все це потребувало електричного струму.

В 1926 році міський уряд приступив до побудови власної електростанції при вулиці Лончній (тепер засипана).

Була проведена модернізації електричних мереж а також змонтовані нові мережі на тих вулицях міста, на яких їх не було. Завдяки ініціативі, проектуванню і нагляду інженера Ісидора Опольського Бучач отримав спочатку електровню на якій виробляли постійний електричний струм від одноциліндрового двигуна внутрішнього згоряння. Але цей агрегат мав замалу потужність, щоб забезпечити зростаючі потреби споживачів і виробляв струм тільки у темний період доби. Під час довгих осінніх і зимових місяців, споживання було таке високе, що спадали оберти двигуна, ефектом якого було пригасання лампочок в такт з обертами мотора.

Для збільшення виробництва електроенергії у 1936 році поряд приступили до побудови нової електростанції пана Альтинського, яка використовувала гідравлічну енергію.

Тут на правому березі Стрипи збудували 850 м канал, в який направляла воду вище по річці збудована дамба. Струм давали дві водяні турбіни Френсіса і два агрегати змінного струму (110 v). Так як річка мала вдвічі більше води ніж тепер, агрегатам хватало її на виробництво струму цілодобово. Подача води на турбіни регулювалась шлюзами, які скидали понадлишкову воду у річку. Після війни ця електростанція була підірвана повстанцями, але швидко відбудована.

Ісидор Опольський народився у 1882 році. У 1906 році закінчив Львівський політехнічний інститут, працював міським інженером і будівничим у 1923-1939 роках. Він був проектантом критого ринку (hala targowa), частина залізобетонні конструкцій якого ще досі використовуються відділом продаж м’яса, а також електростанції, водного каналу і інших будівель міста, бетонні конструкції яких не втрачають міцності і до цього часу.

Jura Bazanow

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 1680 - Today Page Visits: 3