Пригоди німців в Україні.

Як відомо, довжина хвилини залежить від того, з якого боку дверей туалету ти стоїш. Про це знали і німці, які щойно ввійшли в село. Таким чином, щоб зберегти боєготовність підрозділу, це питання вони тримали на контролі.

Отож німаки облаштували собі виходок. На людських городах забили три грубих грабчаки в землю, кинули зверху штрайбан, викопали довгий і глибокий рів і маєш файний готовий німецький виходок. Так і ходили до нього, дивуючи людей і втішаючи дітиськів.

Візьме, бувало, німака автомат на шию, сяде на штрайбан і мугикає щось із знаменитих Бетховена чи Ліста, бо нашої, української мелодії не знає вражий син. Хоча б знав:

 

«Ой, мамунцю, мамунцуню…»

Але то таке… Німец німцем. Що з нього візьмеш?

Дивився на таку німецьку сваволю і сільський парубок Василь Олійник. Трудяга від роду, двадцятирічний хлопець був ще такий відчайдух. Його дід на нього казав «зірвиголова»

Отож Василь взяв пилу, яку два роки тому приніс з двору, коли втік пан і над досвітком попідрізував колики в німецькій конструкції виходку.

Німець, як звикле, підійшов до завітного місця, спустив штани і з щирим серцем та надією на полегшення, всадовився на штрайбан і відразу полетів у рів. Німака зірвався і хапав не за штани, а автомат, бо побачив здалека Василя, який вже втікав. Пролунала довга автоматна черга. Пізніше, Василь розповідав, як біля нього просвистіли кулі, але він, все таки, втік.

Були ситуації у які попадали і маленькі діти.

Сталося так, що двоє дітей, сімї яких мешкали біля ремізи, що колись правила за польський культурний центр, зайшли в німецький склад і в подолки від сороченят набрали шоколаду. Одному хлопчику, Івану Боднару, виповнилося п’ять, а другому, Володі Василькову – 6 рочків. Це зобачив німець.ю Він крикнув, а діти, не випускаючи шоколаду, кинулись втікати. Німець двома кроками наздогнав їх і за вуха притягнув до ремізи. Він наставив на дітей автомат і збирався вистрілити. Це побачила Іванова мама і крикнула до бабці Володі, у якого мама померла, коли йому було два дні. Жінки з зойком прибігли до німця. Тут же, на щастя, нагодився Василь Лучка, який щось пояснив німцю. Німець кричав, але зброю опустив. Лучка далі говорив, що хлопчина сирота. Німець змяг і відпустив дітей. А діти, з голими задничинами, стояли і не плакали, а злякано дивилися на те, що відбувається, явно не усвідомлюючи свого становища. Вони почали плакати, коли у них відібрали шоколадки.

І серед німців були різні люди. Тут попав такий, що міг застрелити маленьких дітей. Мало що бракувало.

Німець не любив крадіжки. Ми також не любимо, якщо хтось у нас щось «свисне». Отож на 50% ми вже у Європі.

ІГНАТІЙ РУДИЙ.