Перші москалі, які зайшли у наш край у 1939 році, відразу взялися за призив до армії наших мужчин. А вже у 1941 році, коли німець вдарив по Радянському Союзу, всіх «западняков» зняли з фронту, як потенційних зрадників. Вони були направлені на найважчі роботи в тил. Правда, були випадки, що хтось залишився на фронті.

З тих, хто був призваний на початку війни і був весь час на фронті, до її закінчення мало хто дочекав.

В 1944 році у нашому районі, зокрема, було призвано і відправлено на фронт всіх тих, хто перебув окупацію, не був призваний до німецької армії чи дивізії «Галичина», кого минула доля гастарбайтерів чи концтабори. Близько половини цього призиву загинули на фронті. Це за 7-8 місяців війни. «Западняков» гнали на передову не навчених, інколи без зброї. Примітивна гвинтівка і декілька куль «насипом» в кишені – кращий варіант солдата, який нещодавно був форналем, хліборобом і ніколи в житті не стріляв. Багато з них так і не стріляли, а йшли на вірну смерть, сповідуючи заповідь «не убий».

Після німців у міста і села ввійшли радянські війська. В Озерянах вони розмістилися в центрі села, недалеко від церкви. Озерянці переконалися, що на фронті гинуть не тільки від ворожого вогню. Навіть тут людей не минають нещасні випадки.

В одного із радянських воїнів на поясі було декілька гранат. На подвір’ю, де розмістилися солдати, цей вояка необережно зачепився за дріт і зірвав чеку однієї із гранат. Він поспіхом почав знімати пасок, але не встиг. Пролунав вибух. Солдат загинув. Його тут же, на березі край дороги, поховали. До кінця війни залишалося трохи більше, як пів-року.

В 1988 році до села з Росії приїхали троє людей. Вони показали «чорну картку» на якій було зазначено, що такий-то воїн загинув в бою в Озерянах.

 

Могильна плита

Фронт через наше село не проходив. Крім цього солдата і декількох німців в селі нікого не ховали. Отож, залишався той солдат, що загинув від необережності.

В п’ятдесятих роках всіх, хто загинув на Бучаччині, перезахоронили на Федорі. Туди і повіз сумних гостей голова сільської ради. На обеліску прізвище свого Коротких Н.І. знайшли відразу.

Вони дуже плакали. Було видно, що сім’я дружна, а покійний був для них дорогою людиною

Рідних солдата дуже вразила розповідь про його загибель. Адже пройшов він три роки війни, а загинув у такій безневинній ситуації.

ІГНАТІЙ РУДИЙ.

 

 

Total Page Visits: 717 - Today Page Visits: 1