РАДЯНСЬКА ШКОЛА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОПАГАНДИ 

День за днем спливають літні канікули. Так непомітно підходить Перше вересня. Хвилюються діти, особливо майбутні першокласники, переживають батьки, роздумують і пригадують свої шкільні роки бабусі і дідусі. Всі вони також пройшли школу і не будь-яку, а радянську.

Перший урок був ленінським. Далі пішли уроки, кожен із них ніс у собі, бодай трішки, але ленінської пропаганди. Всі покірно йшли в школу. Були такі, що на перший урок приходили без галстука. Далеко не всі мали підручники чи зошити. А ось з каламарями було важко, як і з ручками і перами до них.

Приклад пропоганди совітів

Розмова йде про 50-ті, 60-ті роки.

 

 

Голодних дітей і їхніх батьків годували комуністичною пропагандою, брехливими ідеями. Дітей, батьки яких перебували в тюрмах, або щойно вийшли з неї, переконували в тому, що Ленін любив дітей.

 

 

 

 

 

 

Ілліч ненавидіти вмів,

А вмів він і любити.

Ілліч ненавидів панів –

Гнобителів жорстоких,

Трудящих палко він любив,

Їх діток яснооких.

Але ніхто не хотів бути Павликом Морозовим і зректися своїх рідних.

Хто ж писав такі вірші, таку фальш?

Уявіть собі, що наші поети. Часом навіть здібні. Треба було вижити і не допустити на своє місце того, хто за радянську владу готовий був віддати життя.

Таке діялося не тільки у школі. На всю країну лунала поема Івана Неходи «Дівчина з полонини».

Я щодня, як чай із цукром п’ю,

Славну ланку згадую твою

Слава тим, хто цукор той ростив

Працею стихію поборов!…

Засилають хлопці старостів

У листах їй пишуть про любов.

Олександро, ти їх зустрічай.

Хай заходять старости з дороги,

Хай спочинуть їх старечі ноги,

Хай сідають, п’ють горілку й чай.

Вся країна чай із цукром п’є,

Добре ймення згадує твоє…

Все було б чудово, якби не «старечі ноги», присутність яких викликає ряд питань, особливо в дівчат та їхніх матерів. Правда, пити чай з горілкою якось не зручно. Про це ми попросили прокоментувати вуйка Сидоровича. Ось що він сказав

      • Пити горілку з чаєм не файно… З молоком ще можна. Не погано запити холодним чаєм, якщо п’єш «альонку», грубо кажучи мелясівку, а так… навіть не пробував…

Як бачите, наші експерти не допускають такого.

Але повернемося до творів тих років. Нав’язана тематика «виробництва», «соцреалізму» та іншої творчої неволі, привела до зубожіння друкованої продукції. Були, правда гідні твори, але у тій всій брехні, мізерна кількість. Про потяг народу до волі, вільного життя, писати було не дозволено. Багато письменників, поетів стали дисидентами, інші здалися і писали.

У посьолку гомонять,

Він один з усіх ребят

Не зазнайка і не гордий,

А в забої б’є рекорди,

Б’є вчорашні всі рекорди він підряд.

А знаменита пісня про ланкову перейшла навіть «рекорди».

Ген, пшениця за горою,

Гей, не колосся, а пуди,

Золоту медаль Героя

Носить Надя на груді…

 

Щоб хоч – якось показати свої здібності, молоді поети вдалися до тужливої лірики з яблуневими садами, соловейком, зозулею і вербами, бо їхні твори перетворилися на протоколи партійних зборів. Вони це бачили і в силу можливостей виправляли становище.

Їх низькосортні вірші про партію ніякої користі владі не приносили, а народ їх сприймав, як складову пропаганди.

Ці творіння приносять користь нині. По них ми довідуємось у якій духовній неволі довелося жити і творити нашим предкам. А читачі, в тому числі і школярі, задумувалися чому їх брешуть.

Це була далекоглядна політика партії і зрозуміти її маленьким українцям було не під силу.

 

Ліна Василівна народилась у сім’ї вчителів. У 15 майбутня поетеса вже читала Дідро, Платона й Аристотеля.

 

 

В тих далеких 50-их роках, серед багаточисельної творчої молоді, яка не дала себе зламати, була, нині знаменита, Ліна Костенко. Ось її тогочасне бачення світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На світі можна жить без еталонів,

по різному дивитися на світ –

широкими очима,

з-під долоні,

крізь пальці,

у кватирку,

з-за воріт.

Від того світ не зміниться нітрохи,

А все залежить від людських зіниць –

в широких відобразиться епоха,

у звужених – збіговисько дрібниць.

В наш час в періодичних виданнях часто публікуються твори молодих українських поетів – початківців і не тільки. Видно, що всі вони написані вільними людьми, без будь-якого примусу, страху чи нав’язування. Здібній українській молоді є у кого навчатися чи наслідувати. В результаті ми бачимо творчий ріст наших талантів. Любов до Батьківщини не можна нав’язати. Це – Дар Божий, який передається на генетичному рівні. Так будьмо варті цього Дару, бо від цього залежить доля нашої держави – України.

ОСВІТА НА БУЧАЧЧИНІ

Бучаччина здавен славилася своїм шкільництвом. Саме у наших величних Василіанах у 1754 році народилася гімназія. В той час її ще не було у Львові і Києві. Пам’ятаймо й те, що у 1712 році Степан Потоцький заснував конвікт (інтернат). Саме це стало великим поштовхом до знань. Підтримуймо такі патріотичні починання з нашої історії.

Кожен, на своєму місці, станьмо корисними суспільству.

Вітаємо з Днем науки вчителів, учнів, їхніх батьків, дідусів, бабусь і тих, хто хоч якось причинився до того, щоб нині діти могли зайти в чисті, теплі класи.

Дякуємо Богу за те, що ми дочекали до цього щорічного світлого дня.

Пошли нам, Господи, мир, здоров’я, щастя і добробут.

В статті використано матеріали Української видавничої спілки «Визвольний шлях», червень 1959 рік. Лондон.

Ігнатій Рудий.

Total Page Visits: 467 - Today Page Visits: 3