Василіянський Чин Святого Йосафата вшановує сьогодні пам’ять ієромонаха Теодосія Тита Галущинського

На зображенні може бути: 1 особа70 років тому:
31.08.1952 – у Канаді помер Теодосій Галущинський (в світі Тит), ЧСВВ (1915), священик УГКЦ (1904), доктор теології (1906), історик Церкви, дійсний член НТШ. Навчався у Бучацькій і Тернопільській гімназіях, два роки на філософському факультеті Львівського університету та Львівській духовній семінарії, у Віденському богословському інституті св. Августина, у Фрайбурзі (Швейцарія) та Інсбруці. Викладач і префект Станіславської духовної семінарії (з 1906). У 1913-1915 навчався у Римі в Папському біблійному інституті. Доцент Львівського університету (1915). Коли поляки захопили Галичину (1918) разом з іншими професорами відмовився від викладання. Видавав часопис «Нова Рада» (1919-1920), закритий польською владою. Двічі обраний генеральним радником оо. Василіан (у 1920 і 1926), ректор Львівської духовної семінарії (1920-1927), засновник і перший голова Богословського наукового товариства (1923). Після ректорства ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові, співзасновник часописів «Нова зоря», «Правда», «Добрий Пастир». З 1931 вдруге (перший раз 1913) духівник Папської колегії св. Йосафата в Римі, член Кодифікаційної комісії східного канонічного права. З 1946 генеральний консультор Чину, а з 11.06.1949 архимандрит (головний настоятель) цілого Василіанського Чину, радник Конґреґації Східних Церков. Відновив видання наукового часопису «Записки ЧСВВ» (заснований 1924). Автор наукових статей, доповідей, рецензій на богословську, історичну, філософську, суспільну, педагогічну тематики публікованих в українських та відомих закордонних часописах. 1952 прибув на канонічну візитацію до Канади, де раптово помер. Народився у Бучачі на Тернопільщині в священничій сім’ї 1880.
У травні 1916, користуючись знайомством свого батька з І. Франком, переконав письменника прийняти Таїнство сповіді, проте наступного дня Франко помер. Батько, о. Микола був високоосвіченим та відомим священиком, брати Михайло – голова «Просвіти», Іван – професор і голова «Рідної школи», Микола – адвокат, сестра Степанія – заміжня за доктором Іваном Фіґолем, викладачем духовної семінарії.