Випадок у шпиталю.

Була пізня осінь 1941 року. Вже кілька місяців Бучач був під німецькою окупацією. За кілька днів до закінчення осені впав на дерев’яну колоду і… не зміг сам встати. На другий день з самого ранку опинився в шпиталю на Підліссі. Перенесення мене на шпитальну каталку спричинило мені немало болю. До приймального покою ввійшов лікар Ратайский і кілька рухів його рук і мій крик в результаті привели його до негайного рішення: «На стіл його!» Через кілька хвилин лікар Шчепаняк вже накладав мені маску з наркозом.

На ті окупаційні дні персонал лікарні складався з наступних осіб: лікар Ратайский – директор шпиталю і хірург, лікарі пані Воронка і Шчепаняк. Було також дві медсестри які були захоплені у полон разом з радянським фронтовим шпиталем. Надя була молода і дуже вродлива жінка, а також Катя, теж мила, поводили себе з гідністю і не шкодували хворим усмішок. Були то кваліфіковані сестри які знали інструментарій, тому що брали участь при операціях. Лікарі дуже цінували їхню допомогу.

Минали дні і тижні. Зима запанувала у всій повноті. Одного дня на коридорі запанував якийсь галас і крики. Можна було виокремити гортанну німецьку мову, а радше крик. Хворі з моєї палати, котрі ходили, повибігали на коридор і довго не повертались. Крики на коридорі посилились. По хвилі ввійшов один із хворих і розповів що до покою привезли якогось гітлерівця. Було подібно до того, що поранений. Його супроводжувало декілька інших німців у мундирах.

З дня на день що раз більше доходило відомостей про німця і про його випадок. Ото жінки з приймального покою Яніна Войцеховська з вул. Мулярської і її напарниця Ольга Кізюк (дочка відомого у місті будівельника) повідомляли нам у палаті слідуючі відомості: прибулий до шпиталю німець то не хто інший, як бучацький ляндскомісар.

Кілька місцевих німецьких чиновників зібралось на полювання. Мова була про кабана. Цього ж дня в групі вирушили до бучацьких лісів по свою здобич. Довго не чекали. Вгодований одинак вибіг з густих кущів, ляндскомісар прицілився і вистрелив. Кабан, напевно сурмацької натури, а ще й поранений німцем, заюшений кров’ю кинувся на гітлерівця. Хтось з мисливців поцілився у бік дика і стрілив. Не потрапив у кабана, але в ногу ляндскомісара. Коли той поранений впав, дик впав також, але вже неживий під градом куль невдалих мисливців.

Просто з лісу привезли ляндскомісара до шпиталю на Підліссі. Викликаний лікар Ратайський після оглядин кінцівки виніс висновок, що тут тільки ампутація ноги може врятувати життя. Але оскільки поранений німець, то він не може прийняти рішення ампутувати ногу без присутності німецьких лікарів. Ляндскомісар довідавшись про такий присуд закричав що він має наречену у Берліні і не може з’явитись перед нею без ноги. Колеги німця переконували його на згоду до ампутації, але у відповідь чули тільки його крик. Залишалось тільки одне – шукати німецьких лікарів.

Цей день був вже втрачений. Наступного дня німці прибули до лікаря Ратайського і повідомили, що поскільки німецькі лікарі задіяні на східному фронті то слідують за військами в московському напрямку. Проминув другий день, який не пом’якшив опору німця. Третього дня гангрена показала свою присутність. Німці були безпомічні допомогти. Коли Ольга Кізюк прийшла по посудину наповнену гноєм, ненароком зачепила ногу пораненого. Той скрикнув і посунув руку під подушку. Ольга зрозуміла той жест і вибігла за двері. Через дві секунди після втечі пролунав постріл. Тільки тепер німці здогадались забрати у пораненого зброю.

Ляндскомісар помер над ранок четвертого дня. В труні був загружений до вагону поїзда і повернувся на батьківщину. На жаль на щиті.

Поділився спогадами Збігнєв Войнаровський, GB №3 (50), 2004. Переклад

Jura Bazanow

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total Page Visits: 993 - Today Page Visits: 3