За віком найповажнішою членкинею осередку АМ Бучацького василіянського монастиря Чесного Хреста Господнього нині є п. Стефанія Храпко, якій виповнилося 95 років! Уродженка Перемишлянщини, жертва горезвісної операції “Вісла”, п. Стефанія з родиною опинилася на Бучаччині (с. Бариш) у віці 15 років та всією душею полюбила наш край. У зрілому віці багато сил віддала збереженню УГКЦ у підпіллі, а також її відродженню по завершенню переслідування та гонінь. Стан здоров’я змусив її покинути Бучач та перебратися у м. Рогатин за місцем проживання доньки, але зв’язків із Бучачем п. Стефанія не пориває: активно спілкується зі священнослужителями монастиря, радо відгукується на дзвінки земляків.

Про відстоювання права молитися у своїй церкві та про перші роки відродження УГКЦ по виходу із підпілля вона розповідає: “Із підпільною УГКЦ мене пов’язували не тільки духовні, але і кровні зв’язки, оскільки світлої пам’яті Владика Павло Василик приходився мені двоюрідним братом. У підпільній церкві в Бучачі та на Бучаччині я була його зв’зковою. Багато років працювала у торгівлі, то широке коло спілкування та контактів із земляками не викликали у представників владних структур жодних підозрінь.

Приміщенням для підпільної церкви в Бучачі служила нічим не примітна хата (ко- 9 лишнє с. Нагірянка, нині вул Б. Хмельницького, м. Бучача). В тій хатині проживали монахині сестри-служебниці: Флев’яна, Тихона та Ганна; там зберігалися Найсвятіші Тайни, відбувалися підпільні відправи Служби Божої, важливі зустрічі керівництва підпільної церкви та висвячення священників. Характерною особливістю обійстя було те, що на ньому щорічно росла кукурудза, серед високого бадилля якої учасникам підпілля можна було заховатися та непомітно уникнути зустрічі із “непроханими гостями”… Коли у 1989 році УГКЦ вийшла із підпілля, я разом із п. Йосифом Дзюрбаном (потім брат Йосафат ЧСВВ) займалася оформленням офіційних дозвільних документів на відкриття храму Покрови Пресвятої Богородиці та Бучацького монастиря оо. Василіян.

Нашою перемогою було рішення Бучацького райвиконкому N220 від 17 жовтня 1990 року про передачу Бучацького монастиря св. Хреста у користування греко-католицької громади (спочатку – на орендній основі; офіційно повернутий у власність оо. Василіян 28 квітня 1993 року). У жовтні 1990 в поруйнованій, але вільній від переслідувань монастирській церкві відбулася перша Служба Божа, яку очолив о. Йосиф Мороз. Окрилені нашою перемогою, ми з ревністю взялися за відновлення святині. Серед найактивніших були бучачани і бучачанки: Михайло Боднар, 10 Йосиф Кульчицький, Параня Футуйма, Павліна Щербата, Ксеня Предко, Омелян Яскілка, Йосиф Гординський, Люба Кміть, Галина Чорнота, Василина Пиріг та інші.

Ми відмивали від бруду та голубиних нечистот стіни і очищали святиню від сміття, обладнали, як могли, престіл і вишивали обруси, фелони, стихарі, хоругви; також всяко відроджували Євхаристійне життя парафії. Роботи було стільки, що про офіційну реєстрацію спільнот ми мало задумувалися. Але вважаю, що саме тоді ми були і архибратством, і відродженим Апостольством Молитви, а молодь, яка брала участь у Богослужіннях, в скорому часі відродила Марійську та Вівтарну дружини. Робота із відродження величної споруди Бучацького монастиря оо. Василіян, парафіяльного життя та з організації спільнот особливо активізувалася із прибуттям в Бучач 17 березня 1991 року настоятеля (ігумена) о. Івана Майковича ЧСВВ і духівника монастирської церкви, уродженця Бучаччини (с. Медведівці) о. Августина Дзюрбана ЧСВВ. Коли сестри-служебниці роз’їхалися по монастирях, приміщення підпільної цер- 11 кви в Бучачі почало руйнуватися, подвір’я заросло будяками. Якось я сказала Владиці П. Василику, що на цьому місці треба було б встановити пам’ятний хрест. Але він у відповідь сказав, що краще побудувати на цьому місці капличку. А на моє запитання: “Хто має зайнятися організацією її будівництва?”, він вказав на мене… Тоді не могла повірити, що слова Владики Павла таки вдасться втілити в життя, адже в кишені було 17 гривень… Та завдяки нашим щирим молитвам, і з Божою допомогою та за сприяння добрих людей (тодішнього мера м. Бучача Т. І. Пивощука, підприємців П. І. Гадза, І. С. Панькуша, керівників організацій та установ Й. В. Фреяка, І. Т. Вуїва, Я. І. Білика, В. Й. Гузовського; а основне – за допомоги небайдужих рядових бучачан) на місці підпільної греко – католицької церкви в м Бучачі красується ошатна капличка на честь Непорочної Діви Марії, св. Юди Тадея та св. Йосафата”.

Стефанія Храпко

Джерело ВІСНИК АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ №9 КВІТЕНЬ 2025

(головна світлина авторства Н. Сіреджук)