Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Юрій Кожушко добровільно пішов служити, хоча мав “бронь” на роботі. Військовий звільняв Київщину, але на лінію фронту вперше потрапив на Запоріжжі. Юрій загинув від вогню танка окупантів, коли намагався затягнути в окоп пораненого побратима.
Про загиблого захисника Вільному радіо розповіла його дружина Наталя Кожушко.
Юрій Кожушко любив футбол та під час заробіток встиг подивитись країни Європи
Юрій Кожушко народився 6 вересня 1983 року у місті Бучач на Тернопільщині. Після школи чоловік закінчив виш у рідному місті, здобув освіту з менеджменту.
“Працював не за фахом, бо в нас маленьке містечко і з роботою не склалося. Він собі обрав роботу на АЗС, де йому дуже подобалось. Були моменти, коли їздив за кордон на заробітки. Ось в Англії побував по роботі. З часом в нас народився син і він був тільки вдома, тому працював на заправці”, — згадує Наталя Кожушко.
Юрій прожив з дружиною Наталею 4 роки. За цей час вони встигли накопичити на квартиру та народити сина.
“Чоловік був доброю людиною та не відмовляв у проханнях про допомогу. Спочатку він мешкав з батьками та допомагав їм всім, чим міг. Коли ми одружились, то нажили собі окрему квартиру. На новому місці всі сусіди знали, що до Юри можна звертатись без будь-яких питань. Були думки чи у будинок свій переїхати, чи дачу купити, але ми не встигли…”, — ділиться дружина.
У вільний час від роботи чоловік фанатів від футболу.
“Любив дуже грати у футбол та приділяв цьому весь час — дивився або сам грав у нього. Прям фанат-фанат був і завжди їздив на всі матчі, які проходили у Львові”, — каже вдова.
Захисник пішов служити, хоча мав “бронь”, а потім випрошував переводу у бойову бригаду
Чоловік добровільно мобілізувався 28 серпня 2022 року.
“Якось на станцію АЗС занесли повістки, але керівництво оформило на мого чоловіка “бронь”. Бо майже всіх мобілізували й залишилось вже мало працівників. Однак чоловік казав, що не може сидіти вдома, коли діти 18-20 років беруть зброю у руки. Я просила його не робити цього, бо в нас дитина маленька. Проте він взяв повістку та пішов у військкомат”, — розповідає Наталя Кожушко.
Спочатку військового розподілили у механізовану бригаду. Проте йому там не сподобалось “крутити гайки”, тож просив переводу.
“Він хотів у 47 окрему механізовану бригаду. Казав, що ці гайки не його, і треба йти туди, де зможе захищати свою дитину”, — з сумом каже дружина.
У січні 2023 року бажання військового здійснилось — його перевели у 47 бригаду.
“Служба у новій бригаді почалась з довгого навчання у Німеччині. Після неї приїхав додому на пару днів. Він був сумний і взагалі не такий, як завжди. Напевно відчував, що не повернеться, бо чув, що на них чекає. Крім того, у нас вже були знайомі з міста, які повернулись “на щиті” і було зрозуміло, що це не жарти. Я ж намагалась розвіювати ці думки”, — згадує останню зустріч з чоловіком Наталя.
Прощання Юрія Кожушко з сином
Відео з архіву родини Кожушко
Юрій Кожушко звільняв Київщину, а потім відправився на Запоріжжя
Захисник спочатку боронив на Київщині Бучу та Ірпінь. Хоча у бойових діях участі не брав.
“Це в них було як “зачистка територій”. Він від серпня [2022 року] по червень [2023 року] участь у бойових діях взагалі не брав. Бували близько, але ніколи не виходили на лінію фронту”, — уточнює дружина.
8 червня 2023 року військового перекинули на Запоріжжя, де він мав звільняти південь від російських окупантів.
“Почався контрнаступ на Запоріжжі, і їх перекинули у населений пункт Мала Токмачка. На новому місці він вперше вийшов на чергування на 2 доби. 10 червня вийшов на зв’язок та сказав, що все добре, живий та здоровий — у тилу. Ввечері того ж дня вони знову вийшли на “нуль” (лінію фронту, — ред.)”, — згадує важкий момент вдова.
Юрій Кожушко хотів врятувати від вогню танка пораненого побратима, але постраждав сам
13 червня 2023 року Юрій Кожушко мав вийти на зв’язок з дружиною, але загинув за день до цього.
“Я навіть не припускала думок, що може щось статись. Ми разом з його друзями з-за кордону збирали посилку та придбали йому машину, яку мали відвезти волонтери. І ось, у мене буденні справи, я з дитиною… о пів на п’яту вечора мене вбила смс-ка від його побратима: “Юра 200-й, мої співчуття”. Все, життя обірвалось”, — каже Наталя. Ці слова їй даються особливо важко.
Пізніше, на похованні чоловіка, побратими розповіли дружині, що сталось того дня.
“По їхніх позиціях працював танк. Юра вийшов з окопу, щоб затягнути пораненого, і думав, що встигне поки танк вгатить вдруге. Однак не встиг. Це було пряме влучання”, — з сумом каже вдова.
Побратими деякий час не могли зрозуміти, що сталось з Юрієм і чому він не дихає.
“Вони затягнули його у бліндаж, щоб медик міг оглянути. Виявили лише, що в нього обгоріли одна рука та трошки обличчя. Далі цитую з їх слів: “Розрізали верхній одяг, все зняли з нього, а він цілий — без поранень”. Вони не розуміли, що з ним сталось. А потім розгорнули на бік та побачили з боку прошите серце. Це було осколкове поранення, і кажуть, що він, ймовірно, навіть не встиг зрозуміти, що сталось, та помер миттєво. Ніколи не розкажу хто його туди відправив, але знаю точно, що цю людину не пробачу ніколи, ні я, ні мій хлопчик, який, мабуть, і не памʼятатиме батька, лише по фото і моїх розповідях”, — ділиться деталями Наталя Кожушко.
Родина Кожушко хоче, аби захиснику надали звання “Герой України”
Захисника поховали у рідному місті Бучач на місцевому кладовищі. У військового залишилась дружина та 4-річний син.
“Він був найкращим, найріднішим та найкоханішим. Найкращим татом та найкоханішим чоловіком з родзинкою! Про таких говорять, що таких як він більше не буде. Я постараюсь виховати свого сина на його подобу”, — ділиться вдова.
Родина Кожушко прагне, аби Юрію надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Станом на 14 грудня залишилось зібрати трохи більше тисячі голосів. Ви можете підтримати близьких загиблого захисника, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять.
👁 Переглядів: 110