Україною набирає обертів флешмоб від молоді: учні та студенти співають пісню, яка вже стала народною, прославляючи національного героя України – Степана Бандеру.  Вважливо зазначити, що роблять це вони цілком свідомо та добровільно. Хто ж такий Степан Бандера? Про це розповідає у своїй  публікації Ігнатій Рудий

Цими днями виповнилося  62 роки, як московський агент Богдан Сташинський підступно вбив Степана Бандеру.

У вирішальних і вкрай тяжких роках нашої визвольної боротьби підчас Другої світової війни і після неї, прапор революційної України відважно і гордо, по Петлюрі і Коновальцеві, підняв, ще молодий Степан Бандера.

На оборонних фронтах нашої землі, з іменем Степана Бандери, у смертельний змагань з московським імперіалізмом стали і жителі Бучаччини. Багато з них віддали своє життя з ненависним ворогом.

Смерть Петлюри, Коновальця і Бандери сталася за межами України із-за намагань Московії остаточно зламати дух українського народу і поневолити Україну.

Українська гаряча кров надміру зросила бруківку чужини. Саме наші провідники стали єдиним дороговказом у наше світле майбутнє і є заповітом і пересторогою перед дикою і нищівною московською силою, яка давно надумала знести український народ з лиця землі.

Згадаймо деякі моменти цього злочину московітів перед Україною. Спробуймо пригадати те, що мало публікується, а саме дещо з суду над Сташинським.

У 1959 році, коли було вбито Степана Бандеру, в Україні проживало 43 млн. населення. Із них 30 млн. українців, 10 млн. москалів і 3 млн. ін..

Московський агент Сташинський на процесі в Кальсбруе казав, що ОУН перешкоджала репатріації емігрантів, які бажали повернутися на «родіну» і тому треба було знищувати її провідників.

СРСР була країною терору і тиранії і про яку «родіну» може йти мова? Про це говорить повстання в Одесі (1960), Донбасі (1961), Новочеркаську (1962), демонстрації студентів у Києві, судові процеси над членами ОУН і т.д. Все це було жорстоко придушене. Понад 50% в’язнів концтаборів – українці, у яких символом боротьби було ім’я Степана Бандери.

Лютий московський яничар Сташинський – вбивця Степана Бандери і Лева Ребета, зрадник українського народу і своїх батьків, не бачив України, а бачив лише «Росію» в Україні. Він не бачив мільйонів замордованих українських селян, а обурювався ліквідацією московських агентів. Сташинський заявив, що під керівництвом ОУН селяни західних областей України, ставили завзятий супротив московській колективізації. українські селяни, робітники і інтелігенція йшли в УПА, підтримували ОУН, щоб протистояти московсько – більшовицькій системі.

У своє оправдання Сташинський вплів «винищування» українцями польських сіл, що також ніби-то збуджувало у його «душі» протест. Але він ні словом не згадав про гітлерівські звірства на Україні, про боротьбу ОУН – УПА з нацизмом і комуною. Як одні, так і другі знищили мільйони українців. Про це виродок мовчав.

Згідно з тактикою московських бандитів, Сташинський хотів відвернути увагу від головного ворога поневолених народів, кинувши кістку між українцями і польським народом.

Злочинець заявив на суді про «докори сумління» після замордування Ребета. Але сумління не зашкодило йому здійснити атестат на Степана Бандеру. Не перешкодило йому й те, що перша спроба вбити Бандеру біля гаража йому не вдалася і він далі доклав зусиль, щоб замордувати провідника ОУН.

Злочинець і на цьому не зупинився. Він свідомо, з умислом слідкував за квартирою Ярослава Стецька, досліджував замок дверей, підбирав ключі, готувався до чергового замаху. Страх за власну погнав Сташинського далі на Захід. Страх перед московськими хлібодавцями, які послали його на ці вбивства. Тільки, якщо розлупити цю буханку хліба, то з неї потече кров. Сташинський знав щирість своїх господарів. Сам Шелепін, голова КГБ, вручив йому високу нагороду – Орден Бойового Червоного Прапора. Знав Сташинський і те, що чекає таких успішних агентів. Золота куля і повне забуття були йому забезпечені. Але він втік.

Де ж подівся вбивця після того, як відсидів свій короткий тюремний термін. Кажуть, що під іншим прізвищем він проживав у США. Він багато чого знав.

До речі, відомо, що прожив Сташинський довгий вік. Так кажуть, здогадуються чи видумують журналісти. А, зрештою… Хто його знає!?

У нашому з Вами житті немало трагічних дат. Всі вони пов’язані з визвольною боротьбою українського народу. І, Здається, що почалася ця боротьба з часів формування нації, аж до нинішніх днів.

А все тому, що живемо ми у квітучій Україні, яку Господь подарував нам, відірвавши кусочок Раю.

Ось і прагне здобути нашу землю всіляка нечисть.

Але у нас тепер є кому втримати Прапор Національної Боротьби народу за свою волю і незалежність.