Друга частина розповіді про велосипедну подорож навколо Бучача, яка відбулась три тижні тому.
З Медведівців грунтовка веде на північний схід, у бік Пиляви. Дорога шкрябається на пагорб, дощова вода проточила в ній жолоби, колії об’їжджають їх то зліва, то справа. Я ж ломлю навпростець, тільки б не попасти колесом просто в жолоб. Пилява, село з населенням менш ніж 500 мешканців, але відоме ще з XII століття. Вулиці тут доволі умовні, і я петляю довкола лісочків та галявин, щоб не пропустити чогось цікавого. Не можу пригадати, де натрапив на цю церкву, може й в сусідній Мартинівці – їхав з ентузіазмом. Єдина ідентифікуюча деталь – зображення святих апостолів Петра і Павла на дзвінниці:
Красива майстерна ковка на брамі церкви:
Вулиця з характерною колоритною назвою Кривуля.
Це вже точно церква святої Параскеви – на фронтоні її зображення:
На захід із села веде асфальтована дорога, оминути її неможливо.
Обабіч під тополею два хрести, дерев’яний та кам’яний, як нагадування про цінність життя:
Попереду у розпадині лежить моя наступна ціль – Новоставці:
Один з семи ставків на річці Вільховець, які й дали назву селу:
Як і в Пиляві, роблю глибоку розвідку, спускаючись до ставків, потім підіймаючись на круті береги; їхати цікаво.
Цегляна церква десь в північній частині села:
Каплиця Божої Матері:
Одна з двох скульптур ангелів обабіч каплиці.
Сумний да скорботний погляд. Споглядаю м’які класицистичні повздовжні складки одягу, роблю крок убік. Раптом обличчя ангела змінюється, набуває якихось веселих, дружніх рис. Містика..
Трошки далі пам’ятник борцям за волю України, та колокольня церкви, яку я бачив годину тому з Медведівців:
На траві лежать палети з тротуарною плиткою, розбудова триває.
Дзвінниця трьох-ярусна, восьмигранна, з подвоєними дорічними колонами. Пам’ятаю схожий стиль дзвінниці Спасо-Преображенського собора в Сумах:
То є церква святого Миколая, над входом його зображення:
Знаходжу невеличкий магазинчик, де замовляю каву, та розпитую продавкиню про інші цікавинки цього району.
Третя година, часу вже обмаль. Вирішую не заїжджати в Зелену, а найшвидше прямувати до Рукомиша крізь Звенигород.
Пересікаю тернопільську трасу біля каплиці Покрови Божої Матері:
Далі горизонталі на моїй кілометровці показують суцільні схили та підйоми; за Звенигородом потрібно буде розшукати міст через Стрипу. Якось виплутаюсь..
З Медведівців грунтовка веде на північний схід, у бік Пиляви. Дорога шкрябається на пагорб, дощова вода проточила в ній жолоби, колії об’їжджають їх то зліва, то справа. Я ж ломлю навпростець, тільки б не попасти колесом просто в жолоб. Пилява, село з населенням менш ніж 500 мешканців, але відоме ще з XII століття. Вулиці тут доволі умовні, і я петляю довкола лісочків та галявин, щоб не пропустити чогось цікавого. Не можу пригадати, де натрапив на цю церкву, може й в сусідній Мартинівці – їхав з ентузіазмом. Єдина ідентифікуюча деталь – зображення святих апостолів Петра і Павла на дзвінниці:
Красива майстерна ковка на брамі церкви:
Вулиця з характерною колоритною назвою Кривуля.
Це вже точно церква святої Параскеви – на фронтоні її зображення:
На захід із села веде асфальтована дорога, оминути її неможливо.
Обабіч під тополею два хрести, дерев’яний та кам’яний, як нагадування про цінність життя:
Попереду у розпадині лежить моя наступна ціль – Новоставці:
Один з семи ставків на річці Вільховець, які й дали назву селу:
Як і в Пиляві, роблю глибоку розвідку, спускаючись до ставків, потім підіймаючись на круті береги; їхати цікаво.
Цегляна церква десь в північній частині села:
Каплиця Божої Матері:
Одна з двох скульптур ангелів обабіч каплиці.
Сумний да скорботний погляд. Споглядаю м’які класицистичні повздовжні складки одягу, роблю крок убік. Раптом обличчя ангела змінюється, набуває якихось веселих, дружніх рис. Містика..
Трошки далі пам’ятник борцям за волю України, та колокольня церкви, яку я бачив годину тому з Медведівців:
На траві лежать палети з тротуарною плиткою, розбудова триває.
Дзвінниця трьох-ярусна, восьмигранна, з подвоєними дорічними колонами. Пам’ятаю схожий стиль дзвінниці Спасо-Преображенського собора в Сумах:
То є церква святого Миколая, над входом його зображення:
Знаходжу невеличкий магазинчик, де замовляю каву, та розпитую продавкиню про інші цікавинки цього району.
Третя година, часу вже обмаль. Вирішую не заїжджати в Зелену, а найшвидше прямувати до Рукомиша крізь Звенигород.
Пересікаю тернопільську трасу біля каплиці Покрови Божої Матері:
Далі горизонталі на моїй кілометровці показують суцільні схили та підйоми; за Звенигородом потрібно буде розшукати міст через Стрипу. Якось виплутаюсь..
vmccaskey- October 28th, 2020