Зіслана на світ цей страждальниця – Батьківщина наша, чарівна красуня, уквітчана барвами квітів, садів, лісів і перелісків, оперезана річками з озерами і другими природними водоймами. Край наш благословенний з високого неба і беззахисний на землі, бо стільки погані схоронила земля наша українська. В боротьбі з ними полягли і герої народу українського. Могили, кургани, забуті цвинтарі, пагорби з хрестами на узліссях і перелісках, все це нагадує нам пройдений шлях люду нашого.

Відкрита, але не затребувана теплими вітрами цивілізованого люду Заходу, золотом хліборобських нив і квітучими садами простягнута на північ, саме в той бік, звідки багато століть очікує найлютішу зиму з смертоносним вогнем, пішою і кінною поганню, безбожними попами і віруючими вбивцями. Удари долі нашої землі відчутні донині. Вони записані в пам’яті прадідів і внуків.

Здавалося, що ніхто не візьметься за смертоносне місце, залишене Другою світовою війною. Взірвані ангари авіаційних бомб, артснарядів, мін і куль були похоронені на значній площі. Виникла загроза, яка десятиліттями висіла, як Дамоклів меч.

Все це стало на шляху закладки великого саду.

Проте і це збороли. Земля стала такою рівною і безпечною, як до 1939 року.

– З нашими людьми можна зробити все, говорить господар саду Петро Іванович Гадз, – задоволено оглядаючи сад, який став частиною його життя і прикрасою наших доглянутих полів і відремонтованих доріг.

Ми з Петром Івановичем сидимо в офісі, південна стіна якого – суцільне скло. Так і хочеться провести аналогію – «Як в ООН».

З вікон цієї величезної будівлі, проглядається велика територія Трибухівського саду.

  • Так заповідали предки наші. «Шануйте, діти, землю, скроплену кров’ю і потом. Вимолену в Бога, виплекану і вимріяну»… – задумливо каже Петро Іванович.

Так, мабуть, говорив дідусь співрозмовника нашого, який в своїх спогадах, час від часу, згадує його, хлібороба з діда-прадіда, господаря.

  • Петре Івановичу, що спонукало Вас взятися до такої ризикованої, а головне, не звіданої досі на терені нашого краю, справи, як садівництво?

  • Скажу відразу, що сталося це не випадково, а тому, що так, видно, мало бути. В цьому я давно переконався і нині цей успіх я поділяю зі всіма, хто долучився до цієї справи, а також з тими, хто щиро критикував нас і цим самим підганяв в роботі. Повірте, що шкодую тих, хто завідував нам і таким чином з’їдав себе. Сьогодні в мене був Кульчицький Олег Мар’янович, з яким я в групі 9 чоловік у 2000 році їздили у Сербію. Ми там відвідали українську общину. Були зустрічі в сербських агропромислових комплексах, зокрема у господарстві з 22 тисячами гектарів де оглядали елеватор. В Сербії ми ознайомилися з роботою двох садівничих господарств. Їхали через Угорщину і там я також побачив такі сади. Нині Олег Мар’янович каже – «Петре, ти пам’ятаєш як казав, що посадиш у себе такі сади? Ти це зробив».

Другим поштовхом для мене виявилась поїздка в Італію. Там я знову побачив такі сади. Було видно, що це зробили працьовиті і розумні люди. А ми що?… Не можемо? Ось і заїло. Я подзвонив проректору Уманського університету Івану Івановичу, який походить з Соколова і сказав, що хочу посадити 150 гектарів саду. «Ти що, смієшся? Ти знаєш яка це праця і ресурси?», але дав мені право вибрати десять чоловік агрономів. Вісім з них прижилися, мають сім’ї і працюють донині. Я зробив ставку на молодих і не помилився. Вчилися вони, а з ними і я.

  • Як Ви дивитеся на нашу вітчизняну агрономічну школу?

  • Все було б добре, якби ми перейняли практику підготовки сільськогосподарських кадрів у німців. Там практичні заняття займають 70% всього навчального процесу. У нас вчать у кабінетах. Це, не що інше, як чиновництво і бюрократизм і тому його важко побороти.

 

  • Ходять чутки, що ви збираєтеся побити світовий рекорд щодо величини саду, який становить 2500 гектарів і належить США.

  • Бачите, тут не кількість головне, а продуктивність, тобто якість. Можна мати 100 гектарів саду, зібрати по 120 тон з одного гектара і мати 12000 тон яблук. А ще можна посадити 300 гектарів і збирати по 40 тон з гектара і мати таку ж кількість урожаю. Повірте, що у другому випадку і рентабельність буде нижчою, а отже, і дохід. За садом потрібно пильнувати. Нищити бур’яни, оглядати листочки, контролювати ріст, формувати крону.

  • Як люди дивилися на ваше починання?
  • Були скептики, зокрема у Трибухівцях. Говорили, що їх хочуть потруїти. Заважала і влада. Замість того, щоб допомогти, писали в різні інстанції силових і екологічних структур. І це за те, що я наводив лад. Та якщо нічого не робити, то всю державу можна загнати в такі хащі, що були на питомнику. Казав мій дідусь, що це трутні. Це люди, які в житті нічого не зробили і не зроблять. Зараз дехто з них працює в мене на роботі. Ні на кого зла не тримаю.

А я хотів створити нові робочі місця, ефективно використати землю, робити свою державу успішною. Сьогодні я горджуся нашими досягненнями. Часто спілкуюся з колишніми головами колгоспу. Вони говорять, що в найкращі роки всі колгоспи разом з населенням доїли 82 тони молока щоденно. Торік ми доїли в день 110 тон. Цьогоріч ми плануємо на кожній фермі збільшити поголів’я корів на 640 голів і доїти десь в січні – лютому до 160 – 180 тон.

Хочу відмітити, що в Україні поголів’я худоби зменшується, а на Тернопільщині росте. Цього року по прогнозу поголів’я в країні впаде на 7% і це тоді, коли худоби в населення майже немає. Це дуже прикро, але факт. Це і зобов’язує нас, аграріїв, обернутися до тваринництва лицем і усвідомити свою відповідальність перед суспільством.

Нині ми доїмо по 32 л молока на корову, а плануємо доїти 40л. Повсюди у світі рівень рентабельності молока дуже низький. Якби ми нині доїли по 20 л на корову, були б збитки, 28 л – так на так, а вже 29 л + дає прибуток. Звичайно, це не шаблон, є по різному, але повсюдно так важко дається виробництво молока. Тому всі господарства, що утворені на базі розвалених колгоспів, не займаються тваринництвом. Корова хоче, щоб була відповідна ізоляція, чисте повітря, повноцінні корми, температура. Якщо, наприклад в приміщенні +25 градусів, продуктивність паде на 20 %. Коли температура нижче -5 градусів, молоко паде, бо енергія йде на обігрів тіла. Важливо слідкувати, щоб доїли добре і не допустили застою, який приводить до запалення, загнивання і плачевних наслідків. Це все вже давно заведено у німців. Корова в рік родить одне телятко, а тому відновлення стада – цілий кропіткий процес. На фермах в колгоспах було дві проблеми – гній і корма. Спроби племінної роботи тут же зникали під радянсько – партійним безглуздим тиском збільшення поголів’я тварин. Отож, керівник був змушений закупляти будь-яке поголів’я. Кожна корова – це додаткові робочі місця. Годують худобу – люди, доять – люди, везуть теж люди і переробляють вони ж. Крім того, корова – це м’ясо, шкіра і навіть кістки, які ідуть на кісткове борошно. А це – фосфор, цінне міндобриво.

Німці твердять, що одна корова – 16 робочих місць. Філософське твердження, що одна корова – цілий завод, знаходить своє підтвердження в реальному житті.

 

  • Чи відразу ви отримали плюсову рентабельність у тваринництві?
  • Коли розвалилися колгоспи, то ті, хто утворився на їхньому місці, ферм не мали і не мають. Труднощі були, але ми їх подолали.

В жовтні цього року у Пиляві збільшиться поголів’я корів на 640 голів. Ця ферма доїтиме в день 65 – 70 тон молока.

На перспективу мріємо побудувати молочний комплекс на 3200 голів по технології США. Там корови і тут же ясла і садок. Після двох місяців телят забирають у молодшу нетельну групу.

  • Значить ви поїдете в США?

  • Ні. Я вже маю американський проект. Я був в штатах Арканзас, Філадельфія, Мічиган. Був на фермі з поголів’ям 6,5 тис голів. В США є на що подивитися і чому повчитися.

  • Де і як ви любите відпочивати?

  • У мене відпочинок з телефоном. Я мрію при поїздці десь забути його, бо він не те що відпочити не дасть, але й здоров’я забирає. Інша справа на роботі… (сміється Петро Іванович). А поїду, якщо так станеться, то тільки десь в Україні, бо такої природи, як у нас нема ніде в світі. Вірю, що туризм у нас буде стрімко розвиватися. Туреччина, для прикладу, 60% валютного прибутку одержує від туризму. Зараз і у нас робиться багато для розвитку туризму. Вважаю, що для розвитку економіки і інвестицій потрібні – дороги, вода, електроенергія, газ, людські ресурси і туризм. Слід створити належні умови для інвесторів, а найголовніше – гарантувати безпеку вкладень.

  • Чи важко бути багатим?

  • Я нині вас запрошу до себе додому і подивимося в холодильник. Там нема ані ікри чи бозна яких ковбас. Повірте, я живу, як нормальна людина. Як кажуть – «Двома ложками не їм». Крім цього, все, що бачите – не моє. Все це в заставі у банку. Я мрію бути багатим душею і дивлюся на це все по-іншому. Я не розумію тих людей, які гроші вивозять за кордон. Навіть, якщо ти заробив, то не вези в чужу державу, а витрачай тут. А то вивезе в офшори, а Україні залишається «тіньова економіка» з інфляцією, невиконанням бюджету і занепадом економіки. Це дуже небезпечне явище. Я б сказав – смертельне.

Наш бізнес за щораз проходить міжнародний аудит. Ось він і вишукує такі явища. Це досить серйозна і відповідальна складова отримання кредиту. Мені, щоб це все зробити, за щораз доводиться залізати в борги. А для цього слід переконати всіх, що твій бізнес прибутковий.

  • Розкажіть в двох словах про цей процес.

  • Якщо підприємець взяв кредит, вложив його у виробництво, а в результаті, щоб не платити податку, показав, скажімо, половину результатів праці, а решта пішло у тінь, то йому більше ніхто не дасть копійки в борг, бо його виробництво не оправдовує себе і може збанкротувати. Тим часом цей підприємець перегнав гроші в якийсь офшор і ними користується чужа держава.

Я 25 років беру кредит і жодного разу не порушив умов кредитування. В мене хороша кредитна історія. Щорічний аудит підтверджує мій легальний бізнес і дає заключення, що у нас баланс розвитку, а не проїдання.

  • Вибачте, але звідкіля ви все так знаєте? Мова йде про тваринництво – ви говорите, як досвідчений зоотехнік. Говоримо про сад – ви все знаєте… Ви так працюєте над собою чи маєте якихось радників?

  • Якщо хочете бути успішним, треба працювати над всіма питаннями. Особливо слід пильнувати банк. Він ніколи не дасть кредиту більше, ніж ти можеш спожити, бо можна збанкротувати. Саме на основі міжнародного аудиту банк видає кредит.

Коли я в Озерянах почав роботи. щоб закласти сад, то витратив дуже багато коштів, бо там діялося бозна-що. Приїхав голландець, нарізав прутиків і повіз їх до себе в Голландію. Ці дерева мали дуже багато хвороб. Отож, мені порадили все викорчувати до пня. Дорожню службу я з трудом вговорив, що вирубаю старі дерева, а посаджу нові. Зрештою, снігозатримання буде робити сад.

Когось душила жаба і мені за щораз ставили шпиці в колеса.

  • Сільські жінки знають все. Вони кажуть, що Петро Іванович витратив на питомницький сад 50 мільйонів гривень.
  • Може і стільки. (Петро Іванович визиває бухгалтера). Ще буде анти градова сітка. Отож затрати ще не всі.

(Виявилося, що витрати на питомницький сад становлять 90 млн. гривень, разом із тим, що був до нинішнього року. Ще буде анти градова сітка і всі затрати становитимуть біля 120 млн. Затрати цього року виявилися біля 50 млн. гривень).

Так, що озерянські жінки мають рацію, або «крота» в бухгалтерії маєте ви, пані бухгалтерко, – жартує господар.

  • Люди дивуються, Петре Івановичу, що ви з таким сильним молочним тваринництвом не маєте свого маслозаводу. Гляньте, як ви скоро освоюєте переробку яблук.

  • Дивіться… Молоко – не горілка. Його відразу продати треба.

Якщо його перевести в кефір, то слід реалізувати до 10 – 15 днів, сир селянський – відразу, а твердий – 3 – 6 міс, масло – 3 міс. Отож цю продукцію слід фасувати і вона не стоятиме на складах, а такого товару нині багато. Гроші на виробництво підуть, а виручки чекай, надійся і дальше витрачай кошти на розвиток власної торгівлі. Ви знаєте скільки договорів треба заключити, щоб збути таку кількість продукції?!

Наше підприємство вміє виробляти молоко, а «Молокія» знає, може і вміє його переробляти, продати і т.д.

Одним словом, якщо взяти у фінансовому плані, то на це потрібні дуже великі кошти. Саме будівництво заводу не таке вже й кропітке, як переробка і реалізація продукції Тут потрібно залучити дуже багато людей. Одним словом для цього потрібен час і гроші. Тим часом, як бачите, ми не стоїмо на місці. Капіталовкладення проводяться і не малі. Робочих місць все більше і більше. А це один із головних показників нашої з вами участі у відбудові держави.

  • Петре Івановичу, в ході нашої розмови стало ясно, що ми мало знаємо про Ваше виробництво, Ваших працівників. І переконалися, що це все не є якимось секретом чи бодай конфіденційним матеріалом.

  • Заходіть, якось ще поспілкуємося.

 

Наш співрозмовник показав свої знання не тільки у сільському господарстві, зокрема у садівництві і тваринництві. Петро Іванович – високоерудована особа. Наяву його постійна робота над собою, працьовитість, зустрічі з багатьма вченими і практиками. Він живе виробництвом, постійно в пошуках, зустрічах. Його меценатство чимраз ширше охоплює сфери нашого життя.

Бесіду записав ІГНАТІЙ РУДИЙ.