Народився в сім’ї греко-католицького священника, пароха с. Порогів о. Данила Сосенка. Початкова освіта — ґімназія при монастирі оо. Василіян у Бучачі (1887—1895 рр.)
-поміж українських художників початку XX століття особливе місце посідає Модест Сосенко – творець власного синтетичного стилю, що ознаменував початок нової епохи розвитку вітчизняного сакрального мистецтва.
Художник з’явився на світ 28 квітня 1875-го, в селі Пороги на Гуцульщині (нині Богородчанський район Івано-Франківської області) у родині священника Данила Сосенка й Анни Кисилевської. Батьки померли на третьому році життя дитини, і хлопчик залишився на вихованні у родичів. Освіту здобував у гімназіях Бучача й Станіславова (Івано-Франківська), після – чотири роки навчався у Краківській академії мистецтв, ставши учнем польських художників Яцека Мальчевського й Леона Вичулковського.
Починав Модест Сосенко з розписів іконостасів, зокрема для Катедрального собору Станіславова. Саме в цей період відбулася подія, що вплинула на все його подальше життя. Роботи молодого художника помітив настоятель Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Відзначивши неабиякий талант, владика Андрей вирішив профінансувати подальше навчання Сосенка. Завдяки цьому Модест зміг поїхати до Мюнхена в Королівську академію мистецтв, а відтак і до Парижа – загальновизнаної столиці европейського живопису – у Національну школу мистецтв.
-
ортретМитрополит Андрей Шептицький прагнув спрямувати художній талант Модеста Сосенка в річище оновлення традиційного церковного мистецтва. Тому Сосенко сформувався, насамперед, як іконописець і монументаліст. Після повернення до Львова він деякий час займався реставрацією старовинних ікон зі збірки Національного музею, але швидко зрозумів, що має більше хисту до написання власних творів.
Особливістю творчої манери Модеста Сосенка було те, що він не наслідував традиційне галицьке мистецтво XIX – початку XX століть, а створив свій неповторний стиль, який поєднував давні традиції Візантії, Давньої Русі та найсучаснішого на той момент західноевропейського мистецтва. Доля відміряла художникові коротке життя. Але за неповні два десятиліття активної творчої діяльності він встиг розписати 12 церков у Східній Галичині.
Філолог і музеєзнавець Іларіон Свєнціцький так охарактеризував основні риси творчості Модеста Сосенка:
“Для митця Сосенка було найкращим завданням гармонійна гра переходу кольорів один в другого ніжними тонами, та замкнута в мистецьку цілість орнаментаційна думка. Колорист-орнаментатор – ось властиве мистецьке обличчя Модеста Сосенка. Його твори не єсть виразом якогось неспокійного блукання в розвязці мистецьких завдань та в вигляданні особливших якихось ефектів. Сосенко мріє про красу, він її любить, він її добачує всюди в гармонійній цілості ліній рисунку та в чудовій грі барвних тонів”.
Окрім церковних стінописів, іконостасів та власне ікон, Модест Сосенко залишив по собі багато творів світського жанру. Це – побутові картини, пейзажі, декоративні розписи світських споруд (наприклад, музичного коледжу у Львові), жіночі й чоловічі портрети, автопортрети.
Ще одним поворотним пунктом у життєписі митця став 1906 рік. Саме тоді він одружився з молодшою від нього на 12 років Михайлиною Ляйтер, а під час роботи над фресками церкви села Конюхи на Тернопільщині познайомився з молодим художником Юліаном Буцманюком, який став його учнем і близьким другом. Однак стосунки з дружиною не склалися. Буцманюк згадував про це:
“Будучи сталим гостем паньства Сосенків, я відразу завважив, що межи п. Сосенками панує стале напруження – стале взаємне невдоволення. П. Сосенко пояснював мені се тим, що п. Сосенкова є гістеричка, та й закидав своїй жінці дуже терпкі і гидкі річи, та й жалував не раз передо мною, представляючи себе, яко офіру судьби. Я був свідком не раз дуже бридких сцен межи панством Сосенками, та я все рівно стояв на стороні п. Сосенка та у всьому винуватив я п. Сосенкову. Я впросто ненавидів сеї женщини, котра сьому нещасливому чоловікові нищила життя і як сам п. Сосенко твердив, була моральною причиною єго злиднів”.
Однак подальший розвиток подій суперечив словам Юліана. Постійно сварячись із чоловіком, Михайлина дедалі більше кокетувала з його молодим учнем, а одного разу запропонувала себе в ролі натурщиці для написання портрета. Юліан закохався в дружину свого вчителя. Їхній роман тривав близько пів року, збуривши вельми консервативну галицьку громадськість. Ця історія нагадувала любовний трикутник, який свого часу виник у Києві між Адріяном Праховим, його дружиною Емілією та Михайлом Врубелем. Зрештою, щастя вона не принесла нікому: Модест Сосенко розлучився з дружиною і розсварився з Юліаном Буцманюком. Репутації останнього було завдано удару, і Андрей Шептицький відправив Буцманюка власним коштом якомога далі від Галичини – удосконалювати художню майстерність в Італії та Німеччині.
Під час Першої світової війни Модест Сосенко воював у складі австро-угорської армії, написавши свої останні твори – мініатюрні пейзажі Адріатичного узбережжя олівцем і вугіллям. Він тяжко захворів на туберкульоз легенів, і невдовзі після повернення до Львова помер у митрополичих палатах на Святоюріївській горі, де його доглядали за розпорядженням Андрея Шептицького. Сталося це 4 лютого 1920 року. Поховали митця на Янівському цвинтарі Львова.
