Про відвагу поета говорить його шедевр – вірш «Монолог невдоволеного галичанина», написаний у 1971 році в період найбільшого розквіту брежнєвської диктатури.
“Він народжений, хоч в маленькому, але у співавторстві з Геннадієм Морозом, який живе у Маріуполі. Колись ми разом з ним мешкали в одній кімнаті гуртожитку. Що цікаво, як у моїй поезії є багато чого його, так і в його – мого. Якось ми разом йшли вулицею, я піддав ідею, Гена підтримав і на ходу вийшов вірш, у якому два рядки належать колезі”, — зізнавався Михайло..
На Франца я купив кашне
І шальок той, як вар’ят ношу.
Мої панове, то страшне –
Немає снігу. Я не можу!
Ні на земли, ні на скалі
Ніхто вам снігу не покажи.
Бігме, то роблять москалі
А хлоп дурний – і ніц не кажи.
А вчора хтось ми вкров кашне
І двайціть рублів, бігме Боже.
Мої панове, то страшне –
По плечі снігу. Я не можу!
І на земли, і на скалі,
І кожний сніг вам той покажи.
Бігме, то роблять москалі,
А хлоп дурний – і ніц не кажи.
Тепер життє якесь смішне:
За три рублі горівки кварта.
Мої панове, то страшне –
Тепер копійка ніц не варта.
Та я замало не зомлів:
Продав корову – ніц не важи,
Бігме, то роблять москалі,
А хлоп дурний – і ніц не кажи.
Я за корову взєв кашне,
А шальок той хтось нинька носит…
Мої панове, то страшне,
На тому кропка. З мене досит!!!
Михайло Левицький. 1971 рік.
Михайло Маслій