80 років тому:

2.02.1941 – у с. Струсів на Тернопільщині померла Северина Париллє (уроджена Стефанія), монахиня-василіанка, етнограф, педагог, єврейського походження. Любов до Христа, української мови та культури прищепила няня – українська селянка. Ще в школі була активною в місцевій філії товариства «Просвіта». Навчалась у Самбірській учительській семінарії, 1909 разом із братами прийняла християнство, вступила до монастиря ЧСВВ, продовжила навчання у гімназії Сестер Василіанок та філософському факультеті Львівського університету. Викладач та адміністратор (до 1940) гімназії Сестер Василіанок. Разом із педагогом та колишньою жінкою-старшиною УСС та УГА Оленою Дашкевич (Степанів) організувала історичний гурток. Створила при гімназії етнографічний музей з багатими фондами, організовувала виставки творів народної культури, пропагувала українське народне мистецтво. Зібрала найбільші та унікальні колекції народного одягу, весільних вінків, обрядового печива. На основі зібраних раритетів Олена Кульчицька у 1920-х створила створила альбом українського народного одягу (вийшов друком у 1959). За підтримки Митрополита Андрея Шептицького у1932 і 1935 експонувала вироби народного мистецтва та читала лекції про українську культуру в США; частина експонатів передала єпископу К. Богачевському, які нині зберігаються в музеї української культури у Стемфорді. З початком більшовицької окупації (1939), щоби зберегти колекцію передала її до музею НТШ. Проте 1940 її розпорошено між різними установами; частина нині зберігається у Львівському музею етнографії та художнього промислу. У квітні 1940 вимушено оселилась у містечку Струсів на Тернопільщині у родичів Йосифа Сліпого. Народилася у с. Настасів на Тернопільщині в сім’ї єврейського корчмаря 1884.

«Пішла я на цвинтар, молилася й передумувала. Усе моє щасливе дитинство промайнуло переді мною, прожите серед оцих щирих людей. Виринули й дитячі мрії про народний сільський одяг, згадалися й обіцянки про поворот до моєї старенької няні. Простіть мені, дорогі мої, що я не виконала цього! Ніколи не прикрашувала я голови скиндячками [стрічки, якими пов’язують голову], не вбирала вашого чудового одягу. Та не звернулася до вас у село, подруги моїх дитячих літ! Але й не забула я ніколи тієї щирої теплоти, якою окутали ви моє дитинство, не забула тихої краси сільського затишку, який ви прикрашували своїми рушниками». Северина Париллє.

«Свою любов до вас вщіплюю в серця майбутніх робітниць, над якими від ряду літ працюю. А давні мрії про ваш одяг стараюся трохи інакше здійснити. Заки й мене покриє могила. Я збиратиму вашу прекрасну ношу, щоби показати світові вашу мистецьку душу, щоб майбутні покоління гордилися вами». Северина Париллє.

«Історія на її лекціях була справжньою вчителькою життя. Чи у всесвітній, чи українській історії завжди знаходила приклади для виховних моментів, що будують націю. На прикладах, навіть негативних, знаходила виховні мотиви, вказуючи дівчатам – майбутнім громадянкам, жінкам і матерям, як належить правильно поступати, щоб правильно, добре вірно й чесно та корисно служити своєму народові…» Василь Лев, мовознавець та історик літератури.

«Знали й любили її учениці гімназії СС Василіянок у Львові, високо цінили її всі, кому було дороге наше українське народне мистецтво, а мусіли її подивляти ті, хто знав її походження і розумів жертву її життя. Це була одна з найдивніших жінок, які виросли на українській землі. Сама єврейка з походження, виростала в єврейському оточенні. Натхненна Вищою силою одної днини вихрещується (разом зі своїми братами) в греко-католицькому обряді, а потім – монастирська келія. І не тільки цей крок, але також і її дальші рішення випливали завжди з чисто ідеалістичних спонук». Дем’ян Горняткевич, історик Церкви і мистецтва.

Джерело Календар українця

Вишиванка з Бучач