«А верба над грай–водою — Наша пісня, наша доля. Хай завжди мене верба Та й додому поверта…»
Для тих, хто пам’ятає, як українську вербу оспівували на початку 1970-их. Повсюдно і без акценту.


Юрій Рибчинський: “Не раз траплялися випадки, коли зверхність росіян зашкалювала, вони казали, що не розуміють нашої мови. Це парадокс: не треба бути філологом чи поліглотом, це треба не мати слуху, щоб не зрозуміти українську пісню, від народної — до сучасної».
«Верба» була написана під впливом «Червоної рути». Хоча композитор Едуард Ханок тоді ще не був знайомий з Володимиром Івасюком, уже згодом вони відносно здружилися, але всі на той час в Союзі хотіли писати українською мовою.
«Одна з найприємніших сторінок мого життя пов’язана з Івасюком. Володя завжди залишався песимістичним оптимістом. У нього кровоточило щось, — вважає Едуард Ханок. — У 1975 році ми з Володимиром Мулявіним їхали в Трускавець лікуватися. Зупинилися у Львові, у Володі Івасюка. Через тиждень довелося звідтіля втікати, адже «Мулю» так «гостинно» зустріли, що можна було взагалі «коньки» відкинути. Володя був великодушною і гостинною людиною. Слава і популярність — страшна річ, і не кожен може проти неї вистояти і не зламатися. Мені це вдалося з допомогою сторонніх людей, Івасюкові не пощастило. Це був молодий самородок. Мені донині шкода однієї речі — те, що він вступив у консерваторію. Для Богом обдарованих студентів у вузах необхідні спеціальні програми. Я ще тоді розумів, що консерваторія зіпсує Володю, він надто чесно до неї підійшов. Та долі не обминеш… З Юрою Рибчинським «Вербу» ми написали чисто випадково. Час підтвердив, що з того, що ми з ним пізніше писали, нічого путнього не народилося. Ось так є. Мені давали багато українських текстів, але, знову ж, несумісність з авторами не давала ніякого розвитку. З кінця 1967–го жив у Кривому Розі, а потім — у Дніпропетровську, і,звичайно ж, хотілося щось написати українською. Ось так мені пощастило на вдалий вірш Юрія Рибчинського. Народився милозвучний шлягер».

Біля млина — калина,
Біля ставу — верба.
Біля тину — дівчина,
Біля серця — журба.

Та калина чарівна
І вночі не засне,
Та дівчина — царівна,
Що чекає мене.

Приспів:

А верба над грай–водою —
Наша пісня, наша доля.
Хай завжди мене верба
Та й додому поверта.

Розквітає калина,
Зеленіє верба.
Моя пісня прилине,
І зникає журба.

Знов калина чарує
Мої сонячні дні.
Знов дівчина дарує
Своє серце мені.

Приспів.

 

Автор публікації Михайло Маслій