Перший раз Василь Зінкевич заспівав «Море вечорове» у новорічній програмі 1985 року. Кумир не одного покоління українців довго виношував твір, зате як гарно його зробив! Не раз чула авторка вірша українська поетеса Тамара Севернюк, що ця пісня народилася у нас, в Україні, а не в Іспанії, звід
кіля прийшла. А вона й справді така.
Тамара Севернюк: «Ми з Василем Зінкевичем обоє родом із Хмельниччини — земляки. До мого чернівецького помешкання він роками заходив, як до себе додому. Я йому вареники варила, борщем своїм пригощала. Якогось дня він мені зателефонував і сказав: «Тамарочко, є одна пісня, яку б я дуже хотів заспівати. Я тобі висилаю аудіокасету».
У мене тоді не було магнітофона. Василь сказав, що це не проблема і він мені його обов’язково привезе. У той час він гастролював десь за кордоном. У Чехословаччині чи в Угорщині. І ось перед 1 травня (у день народження Зінкевича) мені зателефонував незнайомець і повідомив, що має передати привіт від Василя Івановича. Він зайшов на хвилиночку до мене і передав пакуночок, у якому був однокасетний магнітофон «Sony». Він у мене є, хоч уже не працює,
але я його бережу як найдорожчу для мене реліквію.
Саме на цьому малесенькому, подарованому Зінкевичем, магнітофончику я слухала шедевр у виконанні Хуліо Іглесіаса. В оригінальному варіанті пісня має назву «Se tornassi» (кажуть, що твір про любов). Я не знала і не хотіла знати, про що ж співає іспанець, але мелодія навіяла на мене відчуття моря, якого тоді ще не бачила.
Сіла і відразу ж написала слова. Коли їх прочитала Василеві по телефону, він аж писнув. Правда, справив один рядочок. Він співає: «Буде звати кожен раз ця мелодія прозора, Що її нам грало море…» А у мене було: «Буде кликати завжди ця мелодія прозора…»
Ми сперечалися: я доводила, що «звати» — це калька з російської, а наше рідне слово — «кликати». Проте Василь зробив на свій розсуд».

Впала зiрка в море вечорове.
Розминулись ми в життi з тобою,
Тiльки хвиля чиста i висока
В душу дивиться мою.
Вiдлiтають в вирiй нашi роки,
Але вслiд за даллю голубою,
Але знов i знов я йду до моря
I з того моря я кохання п’ю.

Приспів:

Буде звати кожен раз
Та мелодiя прозора,
Що її нам грало море
В час кохання, неповторний час.
Буде звати кожен раз
Та мелодiя прозора,
Що її нам грало море
В час кохання, неповторний час.

Засвiтилось море вечорове,
Розгубила тиша звуки знов,
I почув я тихий голос хвилi —
Не повернеться любов.
Море пахло смутком одиноким,
Але в шумi тихого прибою
Забринiли музикою кроки,
Нагадали про кохання знов.

Приспів.