Важко нині знайти того, хто б не захоплювався Тарасовими піснями (він автор музики і віршів), — «Україна», «Пісня про пісню», «Я професійний раб», «Господи, помилуй нас». Вони, як і багато інших, поповнили золотий пісенний фонд нації.
«На початку 1970-их я працював керівником ансамблю «Мрія» в «Укрконцерті», тоді написав «Пісню про пісню», намагалися розучити її, а тут заходить директор установи: «Що ви тут нявкаєте, все одно ви її співати не будете». Бо тоді дозволяли співати лише пісні, написані членами спілки композиторів на вірші членів спілки письменників. А я, коли мене щось змушують, — намагаюся цього не робити, наскільки вистачає сил. — каже Тарас Петриненко. — Але після повернення з Росії дав собі слово, що запишу російськомовний альбом і на тому ставлю крапку. Справа не в мені, а в тих молодших виконавцях, які дивляться на мене. Якщо вони побачать, що я здався у цьому відношенні, зневіряться. Ніколи не підніму шлагбаум до єдиного простору. Рідне — понад усе. Це святе. Усім своїм життям намагаюся довести, що ми окрема держава і окрема нація. На жаль, нинішній час дуже складний і цинічний. Мене можна здивувати більше хорошими прикладами, аніж поганими. На щастя, мені таланить писати знову і знову. Певного страху, що колись усе закінчиться, слава Богу, не маю».
Зорепадом летять роки
У минуле, у віки.
Шлях, що пройдено, — не пройдеш.
Що минуло — не вернеш.
Тільки пісня нам зупинить час,
Що так біжить від нас.
Тільки пісня нам поверне знов
Нашу юність і любов.
Нам дано будувать мости
У незнанії світи.
І додому, де вірно ждуть,
Довгих років довга путь.
Тільки пісня у чужім краю
Здолає сто доріг.
І кохану нагада твою,
І далекий твій поріг.
Зорепадом летять роки
У майбутнії віки.
Серед радощів і біди
З нами пісня назавжди.
Тільки пісня поміж тисяч мрій
Поведе до майбуття.
Пісня — матір щастя і надій.
Без пісень нема життя.