Зникле місто Червоногород

На перший погляд зникле місто Червоногород (названий так через колір місцевого ґрунту) під формат «Витрішок» не підпадає. Це ще років 10 тому про нього знали хіба що мешканці довколишніх сіл, історики та найбільш затяті туристи. Сьогодні ж – це однин з найпопулярніших центрів туризму та відпочинку Тернопільщини,  де влітку людей не менше, ніж у Львові на Ринку чи під Ратушею в Кам’янці-Подільському. Зі згаданими містами є ще одна паралель. В тому ж Кам’янці туристи «рояться» виключно на місцевому «Бродвеї» –  кількох вулицях, що тягнуться від Новопланівського мосту до Старої Фортеці, а вже за якісь півсотні метрів убік – пустка. Аналогічну ситуацію бачимо й у Червоногороді, де еталонна програма пересічного туриста обмежується купанням у водоспаді та селфі на руїнах замку. Мало хто й здогадується, що зовсім поруч є багато не менш цікавих об’єктів. От на них (і не лише) повитріщаємося.

Всю історію міста-привида розповідати не будемо, – в інтернатах про те достатньо. Зупинимося лише на кількох пунктах. 

По-перше – Червоногород був досить давнім містом. У виданому в XIX ст. у Варшаві. багатотомному «Географічному словнику Польського королівства й інших слов’янських країн» зазначено, що Червоногород –  «дуже давнє поселення, яке у хроніках називають Castrum rubrum» [Червоний замок] (у яких саме хроніках, однак, не вказано). Також у «Словнику» зазначається, що цей замок «був уже в IX столітті резиденцією руських князів,.. перед нашестям татарів у 1240 році згадується цей замок як предмет частих взаємних нападів між руськими князями». Але знову ж про джерело цієї інформації ані пари з вуст. 

Червогогород на початку ХХ ст.
Червогогород на початку ХХ ст.

У ІХ столітті тут справді могло бути якесь городище. Що тут з’явилося поселення, нічого дивного немає, бо місце надзвичайно зручне: до Дністра, – потужної на той час транспортної артерії (як у наш час автобан і залізниця водночас), – усього 4 кілометри, а охоплений петлею Джурина чималий пагорб з плоскою вершиною та досить стрімкими схилами, що здіймається по центру долини, – готова природня фортеця.

Дністер за кілька км від Червоногороду
Дністер за кілька км від Червоногороду

По-друге – Червоногород був дуже поважним містом. Ба, – одним з найголовніших на Поділлі. Зокрема з утворенням Подільського воєводства з центром у Кам’янці (1435) у його складі з’явився Червоногородський повіт, який займав чималу територію від Стрипи до Збруча. Містечко протрималося в статусі повітового впродовж 340 років. 

Цікавий факт, але швидше – «факт». В деяких краєзнавчих публікаціях стверджується, що у 1576-1579 роках на службі у власників Червоногороду нібито перебував Михайло Хмель – батько знаменитого гетьмана. Навіть йдеться, що Михайло Хмель одружився з матір’ю Богдана саме в Червоногороді. Останнє аж ніяк не завадило Михайловому нащадку 1648 року взяти Червоногород на шаблю та незле пограбувати. Втім, автори та шанувальники цієї байки хоч яких посилань на першоджерела не наводять. 

Ще один цікавий факт «розкопав» львівський дослідник Левко Квятковський – виявляється в 1936 році йшлося про створення в Червоногороді літньої резиденції президента Польщі. Чому проект не реалізували – пояснювати не варто. 

Газетне повідомлення про резиденцію. „Wschód”, № 9,  1936 р.
Газетне повідомлення про резиденцію. „Wschód”, № 9, 1936 р.

Головна місцева родзинка – водоспад. Багато хто у ньому купався, багато хто робив селфі на тлі, а от його історію знають одиниці.

Колись це було досить відлюдне місце. Тепер тут людей більше ніж води.
Колись це було досить відлюдне місце. Тепер тут людей більше ніж води.

Джуринський (він же Червоногородський) водоспад є найбільшим рівнинним водоспадом України. Складається він із трьох каскадів загальною висотою 16 метрів і шириною до 20 м. Якщо висота – річ незмінна, то ширина варіюється залежно від кількості воді в річці.

Тепер, аби помилуватися красою, граще приїздити або навесні, або восени...
Тепер, аби помилуватися красою, граще приїздити або навесні, або восени…

Загальновизнаним фактом є його штучність, але хто та нащо його створив досі дискутується.

За найпопулярнішою версією, «батьками» водоспаду стали яничари султана Мехмета IV. Мовляв, коли османи обложили Червоногородський замок, їм дуже дошкуляли води Джурина, що велетенською петлею огинав замковий пагорб. Аби осушити річище, турки нібито підірвали скелю й пустили води Джурина іншим руслом. 

Iнша версія пов’язує виникнення водоспаду з масштабною перебудовою початку ХІХ століття, коли червоногородські укріплення розібрали, а натомість звели палац. Тоді ж поруч розбили величезний ландшафтний парк і як його елемент створили водоспад (на той час у кожному порядному парку мав бути хоч маленький, але водоспад). 

Насправді обидві версії безпідставні. 

Долина Джурина нижче водоспаду
Долина Джурина нижче водоспаду

Туркам не потрібно було витрачати купу пороху й зусиль, аби відвести річку. На той час морально застарілий Червоногородський замок міг протистояти лише невеликим татарським загонам, що складалися виключно з легкої кінноти. Для наймодерновішої на той час у Старому Світі османської армії, до того ж озброєної  важкими облоговими гарматами, розташоване у низині «кратера» укріплення було лише зручною мішенню. При чому, враховуючи рельєф, розстріл замку для турків був би абсолютно безпечним. Ця обставина взагалі ставить під сумнів сам факт облоги та штурму. За таких умов залозі та мешканцям доцільніше було якнайшвидше залишити замок і перейти під захист мурів потужнішої фортеці.

Версія з парком теж безпідставна. Доказом цього є популярна серед шанувальників історії так звана  «мапа фон-Міґа» – надзвичайно детальний план західноукраїнських земель, складений на замовлення австрійського уряду в 1779—1783р.р. Добре видно, що станом на момент укладання мапи водоспад вже був!

Мапа пояснює й виникнення знаменитої гідрологічної пам’ятки. На водоспаді добре видно позначку млина. Величезний млин, зауважимо, простояв тут до другої половини ХХ ст.

Відомо, що більший перепад рівнів води, то потужнішим буде млин. З цією метою і «розділили» Джурин. Частину води пустили старим річищем (це добре видно на мапі), а частину через новостворений водоспад. Саме використання енергії води для роботи млинів і стало єдиною причиною створення Джуринського водоспаду. Залишається лише з’ясувати, коли конкретно і за чиїм наказом це зробили.

Мурований Червоногородський замок замість дерев’яно-земляного попередника звів 1615 року львівський каштелян Миколай Данилович (до магнатів руського походження Даниловичів місто відійшло 1609 року). Цікавий факт: як головну робочу силу пан Миколай використав полонених кримців. Замок той був чотирикутним, з чималими мурами та чотирма круглими наріжними баштами. 

Червоногород. Літографія Антонія Лянге, початок ХІХ ст
Червоногород. Літографія Антонія Лянге, початок ХІХ ст

Під час майже 30-річного панування османів на Поділлі місто стояло пусткою. Коли ці землі повернулися до складу Речі Посполитої, довелося обживати руїни. Швидше за все, саме турецька навала й знищила Червоногород, як місто. Люстрація 1765 року описує поселення вже як звичайне село. Замок у тій ж люстрації описаний як збудований за «старосвітською архітектурою» і обнесений дещо поруйнованими мурами. Остаточно добила колись славетне місто нова австрійська влада, яка у 1774 р. перенесла адміністративний центр з Червоногороду до Заліщиків. Відтоді це лише невелике село.

Червоногород на початку ХХ ст
Червоногород на початку ХХ ст

У 1820 р. князь Кароль Понінський, який придбав Червоногород у 1778 р., звелів розібрати дві з чотирьох замкових веж і частину мурів. Отримане каміння пішло на спорудження палацу. Калікст Понінський, син Кароля, вирішив, що вцілілі замкові вежі надто занизькі й «негонорові». Їх теж розібрали, а натомість звести нові, у неоготичному стилі. Різьблені декоративні зубці для «корон», якими прикрасили вежі, виготовили у Львові (до Червоногорода їх доправляли волами). Тобто, що вважається замком, – лишень стилізація першої половини ХІХ ст. 

До початку ХХ століття Червоногородський палац справедливо вважався однією з найгарніших сільських садиб Галичини. Перша світова війна стала фатальною для палацу. І не стільки через бойові дії. Садибу занапастили російські військові, які стали тут на постій. Збереглися спогади, як п’яні росіяни розважалися тим, що виламували та скидали зубці з башт. Один навіть разом з тим зубцем упав та розбився. 

У міжвоєнний час палац намагалися відновити, але безуспішно. По тому планувалося відбудувати вже коштом уряду під резиденцію президента, але знову не склалося.

Від палацу-замку наразі залишилися лише півтори вежі. Донедавна було дві, але 2013 половина однієї завалилася. 

Ще до початку 1980-х років пам’ятка була у значно кращому стані. Більшу частину споруд Червоногороду знищили у 1960-1970-х роках, коли якимось партійним мудрагелям чи то з Тернополя, чи то з Заліщиків, у голову прийшла «геніальна» ідея використати колишнє село (с. Червоне виключили з переліку міст і сіл УРСР в 1970 р), млин і палац замість каменоломень. Голови колгоспів з Ниркова та Нагорян, кривилися, плювалися, але куди дінешся? Хто ті часи пам’ятає, той зрозуміє. До честі колгоспних керівників ніхто з них не спокусився на вежі та костел (кажуть, одному з них цей саботаж закінчився інфарктом).

Мало хто з туристів здогадується що вражаючі руїни костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, зведеного в стилі пізнього ренесансу з елементами готики ще 1615 року коштом родини Лісецьких, – це не лише Божий дім, але й один з головних вузлів оборони зниклого міста. На це вказує не лише товщина його стін (вона більша, ніж те потрібно просто для зведення храму), але й мушкетні бійниці типу «шпаринка для ключа», що тягнуться вздовж його фризу. 

Бійниці
Бійниці

На фасаді храму можна побачити ще одну цікаву воєнну реліквію – вмуровані в стіну три великокаліберні гарматні снаряди. Розповідають, що в 1914 р. під час обстрілу села росіянами, вони впали просто перед храмом, але не вибухнули. 

Російські снаряди в стіні храму
Російські снаряди в стіні храму

Тепер перейдімо до пам’яток, що здебільшого оминаються туристами. 

Праворуч від дороги, що веде до червоногородської долини розташований цвинтар села Нирків, а на ньому – дві напівзруйновані споруди. В одній легко вгадується типова для Галичини та Поділля цвинтарна капличка. А от архітектура другої – абсолютно незвична.

Ці каплички-мавзолеї (ліворуч та праворуч) туристи зазвичай оминають
Ці каплички-мавзолеї (ліворуч та праворуч) туристи зазвичай оминають

Зблизька видно, що споруда дійсно непроста – про це свідчать розкидані перед входом кам’яні тесані колони, капітелі дорійського ордеру та рештки якоїсь обезглавленої фігури.

Це родинний гробівець родини Понінських. Звела його 1835 року безутішна княгиня Гелена Понінська, яка пережила обох своїх дітей – сина Каліста та доньку Кароліну. Надгробок із білого мармуру виконав данець Бертель Торвальдсен, наймодніший скульптор тих часів.  

Фото "Вікіпедія"
Фото “Вікіпедія”

Мавзолей зводили під роботу Торвальдсена, який працював у класицистичному (орієнтованому на античні взірці) стилі. 

Тпк він виглядав до руйнування
Тпк він виглядав до руйнування

Відповідно, і гробівець більше нагадував античні храми, а не традиційні католицькі каплички. Слово «нагадував» недарма вжито у минулому часі. Зараз він взагалі ні на що не схожий. Відзначилися, як звичайні вандали, так і якісь скарбошукачі (діяльність останніх яскраво засвідчують ями в долівці мавзолею). Надгробок роботи Торвальдсена чекала сумна доля фігури, яка колись увінчувала мавзолей. 

Шедевр у 1961 році врятував майбутній Герой України Борис Возницький, який випадково довідався про унікальний барельєф у напівзруйнованій сільський каплиці, оточеній купами сміття. Нині він експонується у Львівській галереї мистецтв, яку Возницький очолював кілька десятиліть. За свідченням місцевих жителів, крім згаданого надгробку, тоді вивезли ще кілька барельєфів, якусь фігуру лева, кілька предметів декору. Сподіваємось, все воно – десь у музейних фондах.

"традиційна" капличка
“традиційна” капличка

«Традиційна» ж капличка, що стоїть на протилежному кінці цвинтарю, теж пов’язана з Понінськими – це мавзолей княгині Йоанни Понінської, яка померла 1810 року. Вона у трохи кращому стані, ніж сусідка, але не набагато. Втім закинутість додає їй ауру романтичності. «Чистильники трун» побували й тут, про що свідчить чимала яма по центру будівлі.

Зауважимо, що мародерство – аж ніяк не справа рук місцевих мешканців. До гробокопачів тут ставляться вкрай негативно. Тут варто згадати історію, що сталася десь наприкінці семидесятих років. Тоді хлопчаки з розташованого перед замком піонертабору «Ромашка» вирішили пошукати скарби та відкрили крипти та труни в костелі Внебовзяття. Аби врятувати юних мародерів від натовпу розлючених селян всіх старших піонерів терміново евакуювали автобусами у супроводі посиленого наряду міліції. 

Варто оглянути й сам цвинтар, де є кілька симпатичних “фігур” початку ХХ ст. Автора ж найбільше вразив виконаний у наївному народному стилі надгробок на могилі дитини, яка померла ще десь на початку 1970-х років. Вже півстоліття минуло, а батьки приходять, доглядають, підмальовують. На перший погляд пам’ятник здається дещо смішним. А як вдумаєшся – зворушливо до сліз.

Цікавими є й місцеві аркові мости. Якщо міст перед водоспадом ще дехто відвідує, то про існування дуже красивого та романтичного двоаркового мосту через всохле річище Джурина більшість туристів навіть не здогадується. 

Міст над водоспадом. Зверніть увагу на колір ґрунту...
Міст над водоспадом. Зверніть увагу на колір ґрунту…

Міст над водоспадом датується XVII ст., а його «колега», найшвидше, постав близько 1829 року, одночасно зі зведенням палацу. 

Варто звернути увагу й на скелі. Крім червоних пісковиків тут можна побачити дуже красиві гіпсові утворення. 

Дмитро Полюхович

БОНУСОМ, ще одне фото водоспаду

Нагадування

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки, покупка екшн-відеокамери для зйомок відео тощо) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969.  Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

Якщо вас цікавить тема віртуальних мандрів, долучайтеся до сторінки «Віртуальні витрішки» та групи «Віртуальні витрішки-group»

Джерело