З давніх часів на Бучаччині святкують це свято. У свято Івана Купала бажаю щирого кохання і яскравого вогню надії! Бажаємо в цей день вірити в краще! Бажаємо казкових чудес! Бажаємо веселих пригод та не втрачати інтересу до життя! Бажаємо нищівного купальського вогню для ворогів України!
Що говорить вільна енциклопедія про це свято:
Свято Купала (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) — одне з давніх (дохристиянських) святсхідних слов’ян[1], традиційне свято, що після запровадження християнства відзначали вночі перед Івановим днем[en]24 червня. Зараз його знову прив’язують і до сонцевороту. У зв’язку із запровадженням григоріанського календаря на державному рівні, а на рівні православної церкви ні, свято за християнською прив’язкою почало припадати на ніч 7 липня, що значно далі відстоїть від справжнього сонцевороту, який відбувається 23, 22 або іноді 21 червня[2]. Сучасна назва свята включає ім’я християнського святого Івана Хрестителя[3]. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій[4]. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.
Матеріал вільної енциклопедії
Традиції святкування на Бучаччині
Згадують як колись за наших бабунь плели вінки, кидали їх на воду і ворожили. Палили вогні, парубки перескакували через них. Плели вінки з усякого зілля, плели із терличу та приговорювали:
Терлич, терлич,
Милого приклич.
Оперізувалися “липником” зіллям, щоб так до них парубки до них липли . В той час у хаті пекли пироги з черешень Досвіта, ще сонце не зійшло, дівчата і жінки йшли рвати зілля і маїти стріху хати довкола, як віночком. Це був обов’язково — лопух. Йванське зілля, але на високому билі, – дикий кріп, ромен, чорнобиль та інші.
Гей, на Йвана зілє рвала,
На Петра садила,
А по Петрі в три неділи,
В рунтух сі завила.
Так співали. На Йвана “сонце купає сі у воді”
На Йвана воду брала
Біле личко мити,
А в Івана кучерики,
Їно го любити.
Джерело Бучач і Бучаччина: історично-мемуарний збірник