Якщо децентралізація передбачає передачу повноважень та/чи матеріальних ресурсів від органів державної виконавчої влади до органів місцевого самоврядування (ОМС), то в сфері земельних відносин вийшло дещо не так…
До повноважень місцевих рад у галузі земельних відносин законодавство відносить розпорядження землями територіальних громад. Це – всі землі комунальної форми власності в межах населеного пункту. Тобто кожна, навіть найменша, сільська рада до “реформи” самостійно вирішувала питання розпорядження цими земельними ділянками.
12,4% від загальної площі земель України перебувають в межах населеного пункту та фактичному розпорядженні ОМС. Стосовно земель с/г призначення їх частка в межах населених пунктів становить:
– сільськогосподарські підприємства – 27%
– селянські (фермерські) господарства – 6%
– ділянки для ведення товарного с/г виробництва – 2%
– особисті підсобні господарства – 84%
– ділянки для садівництва – 31%
– ділянки для городництва – 45%.
В цілому з більш ніж 13 млн. земельних ділянок с/г призначення в межах населених пунктів розташовано 7,1 млн., або 54%.
У більшості розвинених країн земельні відносини і просторове планування – це питання місцевого значення. Інакше кажучи, не справа уряду вирішувати – якому фермеру передати в користування землю біля села, де дозволити будівництво нового магазину або житлового будинку, в якому місці розмістити громадські пасовища чи організувати дорогу. Цілком очевидно, що з вирішенням цих питань набагато ефективніше та в інтересах місцевого населення можуть впоратися депутати сільської ради, ніж бюрократ з Києва чи обласного центру. Але не в Україні…
До “реформи”
Цікаво, що до 2002 року всіма державними землями в Україні також розпоряджалися ОМС, але з прийняттям нового Земельного кодексу, місцеві ради з подивом виявили, що керований ними простір раптово скоротився до території самих лише населених пунктів – сіл, селищ і міст.
Майже 88% території країни, яка перебуває за межами поселень стали вотчиною місцевих державних адміністрацій, голови яких вже не обиралися, а призначалися указами зі столиці. З 2013 р. розпорядником земель с/г призначення стало Державне агентство земельних ресурсів, реорганізоване на сьогодні в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру – Держгеокадастр.
Зауважимо, сам по собі факт розпорядження усіма землями за межами населеного пункту державною виконавчою гілкою влади є прикладом надмірної централізації влади. Адже, до прикладу, питання надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду місцевому фермеру вирішувалось не місцевою громадою через її законно обраних представників – депутатів місцевих рад, а через сім кіл пекла, влаштованого державними чиновниками в далеких від цієї землі кабінетах. На чию користь приймалися такі рішення – місцевого населення чи самого чиновника – питання риторичне. Бо про факти системної корупції в Держгеокадастрі не говорить хіба лінивий…
І ось – “децентралізація”
Проблема децентралізації у земельних відносинах давно перезріла. Земля як особливий природний ресурс має бути первинною матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування. Тому процес «децентралізації» не може бути повним без передачі територіальним громадам повноважень з розпорядження землями на всій території громади, а не лише в межах населених пунктів.
Тому чимало було напрацьовано в цій сфері протягом останнього десятиліття. Тільки з 2014 року в Верховній Раді було зареєстровано кілька законопроектів щодо земельної децентралізації, а наприкінці 2017 року сам Портрет діючий на той час Гарант звернув увагу на проблему, і подав до ВРУ власний законопроект. Але народні обранці, незважаючи на пропрезидентську більшість в парламенті, не спішили приймати такі радикальні рішення та внормувати питання Законом. Тому за 4 роки після початку глобального процесу «децентралізації» в країні найбільш важлива проблема для ОТГ — проблема розпорядження землями за межами населених пунктів — так і не була вирішена.
І ось 31 січня 2018 року Кабінет міністрів України видав розпорядження «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад».
Здавалося б – нарешті! Це сталось! Але ж… законотворчістю в Україні займається Верховна Рада, а Кабмін – лише виконавча гілка влади! Звісно, останній мав право передати землі сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну, але мав би зробити це у відповідності до ЗКУ – дорого і довго. Земельні ділянки повинні бути сформовані, тобто з присвоєними кадастровими номерами, але насправді вони навіть не всі проінвентаризовані! На все це потрібен час, кошти, кваліфіковані спеціалісти…
Питання розподілу повноважень щодо передачі земель з державної до комунальної власності вже багато разів було на рівні врегулювання закону, і здавалося, що на цьому рівні його було врегульовано. Принаймні один закон так і називався «Про розмежування земель державної та комунальної власності», однак втратив чинність у 2012 році.
Олександр Поліводський
Кабмінівську постанову можна впевнено назвати маніпуляцією, мета якої була доволі проста – продемонструвати широкій публіці, що земельна децентралізація можлива і без прийняття спеціального законодавства, що дозволило б ефективніше «валити» внесені у парламент законопроекти.
Андрій Мартин
Реалії
Зараз, через рік після розпорядження, підписаного В. Гройсманом, ці землі передаються в комунальну власність ОТГ «вручну» і «поштучно», а не «всі» і в силу ЗАКОНУ, як було передбачено парламентськими ініціативами. ОТГ по факту можуть розпоряджатися тільки деякими з переданих ділянок, адже Держгеокадастр вже більшу частину роздав у довгострокове користування третім особам. Та хто про це скаже? А ще є землі рекреації, промисловості тощо, які знаходяться за межами населеного пункту, але пан Гройсман їх в комунальну власність не передав… Забув? Чи занадто ласа шкварочка, шкода віддавати?
Насправді цей документ жодних передумов для справжньої децентралізації не створює. Реальна земельна децентралізація – це коли місцеві громади отримують можливість самостійно розпоряджатися всією землею у межах громади! А що робить це розпорядження? Держгеокадастр надає місцевим громадам у комунальну власність переважно ті ділянки, які він вже передав в оренду! Яка користь керівництву ОТГ від того, що громаді віддають уже передану в оренду на 7 чи 10 років землю? Вона тільки на папері вважатиметься комунальною, а реально розпоряджатися нею громада не зможе… Відтак, об’єднаним громадам віддають землю за принципом – «на тобі, Боже, що мені негоже», а звичайні «необ’єднані» сільські громади взагалі не отримують нічого…
Є і ще один цікавий момент. Коли урядовці готували це розпорядження, вони «забули» про важливий нюанс – згідно зі статтею 9 Закону України «Про оренду землі», відчужувати земельні ділянки державної та комунальної власності можна виключно за згодою орендаря! Інакше кажучи, от зараз Держгеокадастр передає ОТГ вже орендовані земельні ділянки, але робити це можна лише за згодою орендаря земельної ділянки. Якщо ж він не погодиться – ОТГ нічого не отримує. На практиці ж ніхто ні з ким нічого не погоджує, тому можна констатувати, що більшість «передач» відбувається усупереч закону, що в подальшому стане прекрасною юридичною підставою, щоби «відмотати» більшу частину «гройсманівської» земельної децентралізації назад.
Андрій Мартин
Для інформації: до 2018 року урядове земельне відомство відсвяткувало маленький ювілей, роздавши в рамках своїх повноважень у ручному режимі мільйонний гектар ріллі!
Але не забуває наш Кабмін, звітуючи про успіхи децентралізації, зазначати, що доходи місцевих бюджетів зі сплати земельного податку та оренди землі суттєво збільшилися. Звісно, завдяки старанням і роботі уряду, що не зовсім правда, м’яко кажучи. Так в середньому по Україні в ОТГ плата за землю становить близько 15% власних надходжень, що немало. Але ставки земельного податку на усі земельні ділянки в межах адміністративно-територіальної одиниці (і в межах населеного пункту, і за його межами), згідно Податкового кодексу України, встановлюють тільки органи місцевого самоврядування! І винятково в місцевий бюджет іде плата за землю, незалежно від того, хто нею розпоряджається! Єдине , на що не можуть вплинути місцеві ради, це на встановлення орендної плати на землях, що знаходяться за межами населеного пункту – це вирішує “компетентний” дядя на високій посаді.
Зараз багато з цих земель орендують під 1-3 %, що значно нижче ринкової ціни.
Володимир Гройсман
Ось в таких умовах вже четвертий рік об’єднані територіальні громади намагаються вирішити земельні питання там, де, згідно висновку Верховного Суду України № 6-2686цс16 від 27.09.2017 року, вирішувати вони права не мають. Правова позиція ВСУ: сільська, селищна , міська рада має право розпоряджатися землями тільки після реєстрації речових прав на неї в держреєстрі або після винесення в натуру (на місцевість) меж населених пунктів, що в межах України є явищем рідкісним.
Держгекадастр перед передачею у власність ОТГ земель “за межами” проводив інвентаризацію. Всі городи проінвентаризував суцільними масивами. ОТГ прийняла. А тепер клопіт, бо людям щоб приватизувати потрібно робити розподіл суцільного масиву. А це зайві гроші та час…
Григорій Лабчинський
Держгеокадастр звітує про півтора мільйони гектарів ріллі, щедро переданих об’єднаним територіальним громадам, Президент заявляє про невідворотність реформи…
І тільки жителі ОТГ не можуть зрозуміти, чому їхнє пасовище протягом року так і не передали в комунальну власність, але вже завтра продадуть право оренди на нього на аукціоні? Чому не можна приватизувати город, який перебуває в користуванні майже 20 років, бо і через рік після популістського розпорядження прем’єра речове право на той масив городів ОТГ не зареєструвала? А там, де ділянка вже зареєстрована, виникає питання: у власність землі передали, а право ними розпоряджатись???
Нагадаємо: раніше право розпорядження землями комунальної власності в межах населених пунктів належало місцевим радам. Але зараз в маленьких сільрад і це право забрали! Бо всупереч Конституції, нехтуючи гарантоване нею право кожної адміністративно-територіальної одиниці на місцеве самоврядування, розпоряджатись землями комунальної власності відтепер може тільки рада адміністративного центру ОТГ!
Історія про передачу земель ОТГ – це все псевдогра. Протягом 4 років було багато законопроектів, дискусій та публічного бажання «всіх і вся» зробити це, але цього на практиці так і не сталося. Тобто, по-перше, людей дурять. По-друге, варіантів законопроектів було вже чимало: перший зареєстрували під номером №4445 (я також був його співавтором), далі були інші – №7118 урядовий, президентський – №7363, ще один комплексний від депутатів – №4355. По-третє, передавати землі треба було законом, а не розпорядженням КМУ. Про що свідчить передача таких земель громадам цією постановою КМУ? Про те, що знову відбувається нікому не потрібне змагання всередині влади.
Іван Мірошніченко
Зауважимо, поодинокі випадки передачі земель в комунальну власність ОТГ, їх ефективного використання для громади – все ж мають місце. Але це лише завдяки особистим якостям керівників громад та іншим причинам їхнього консенсусу з держчиновниками.
Та в цілому по Україні “земельна децентралізація” не те що пробуксовує, а взагалі зазнала краху, як і всі інші “децентралізації” постмайданної влади…