У місті було дві захорони в яких, відповідно, польська і українська громади утримували і навчали за свій кошт дітей-сиріт і дітей малозабезпечених містян.
Українська захоронка була побудована до першої світової війни на розвилці чотирьох доріг біля церкви Покрови. Польська, значно менша через брак коштів, збудована по першій світовій війні на тодішній Гімназійній вулиці. Сестри монахині опікували тут сиріт.
У будинок Української Захоронки після другої світової війни стояла військова частина, потім розміщувався військомат, а далі після 1959 року будівлю стали використовувати як поліклініку. Військкомат перейшов у будинки лікаря Гамерського і пані Ілевич, де спочатку після війни розмістили поліклініку.
На фасаді польської Захоронки стоїть тепер Фігура Матері Божої, а перед війною 1939 року можливо стояла фігура святого Йожефа – покровителя дітей. Як відомо атеїсти не жалували скульптуру релігійного змісту – напевно вона була знищена як і всі інші.
Діти жили у захоронках, їх тут годували а також навчали початковій грамоті, молитвам, співам, танцям… Як на наш час, це були цілодобові дитячі садочки з елементами загального і початкового шкільного навчання. Воно проходило досить успішно, що навіть заможні громадяни влаштовували сюди своїх дітей.
Польська захоронка мала за будинком на прирічковій ділянці великий город і гарний садок фруктових дерев і грядки, які розбили після першої світової війни на розчищеній від руїн одноповерхових будинків знищених у війну.
Після другої світової війни будинок передали школі а присадибну ділянку тепер вже доглядали школярі під керівництвом вчителя біології і доброго господаря Сігізмунда Івановича Шаргородського, який жив недалеко. Також вчителька біології Косарчин Оксана Федорівна, вихованка української захорони, проводила тут уроки і опікувала над рослинами.
