Ненауково, зате доступно.
Ми, громадяни України, є власниками певного приватного майна, та співвласниками майна державного і комунального. До нього віднесемо землю, надра, інші природні ресурси, комунальні та державні підприємства, бюджети всіх рівнів. Оскільки збирати кожен раз віче на 46 млн людей для прийняття легітимних рішень щодо цього майна дещо накладно, ми наймаємо на роботу чиновників чи делегуємо свої владні повноваження депутатам рад різних рівнів для того, щоб вони приймали управлінські рішення від нашого імені та в наших інтересах.
Корупція – це коли чиновник приймає рішення в своїх, а не в наших, інтересах, всупереч закону та моралі.
Як унеможливити корупцію в державній та місцевій владі? Ну, тут є два способи. Або обирати на посади виключно кришталево чесних та непідкупних альтруїстів, або максимально знизити корупційну привабливість цих посад. Перший спосіб видається малопридатним, бо стільки ангелів на землі не живуть, та й ніхто ще не придумав механізму їх відбору, тому залишається другий.
Таргани бояться світла, а корупціонери – публічності (с)
Більшість корупційних управлінських рішень приймаються якраз тому, що про них відомо лише вузькому колу осіб, зазвичай пов’язаних круговою порукою. Основна ж маса населення усунута від контролю за їх прийняттям. Навіть гірше – в більшості своїй громадяни навіть не усвідомлюють себе співвласниками комунального та державного майна, відповідно й не відчувають потреби здійснювати такий контроль.
Що ж робити?
По-перше, інформацію про комунальне та державне майно зробити повністю публічною. Що означає відкритий реєстр речових прав на нерухомість, відкритість інформації про бухгалтерію комунальних та державних підприємств, відкритість бюджетів. Причому важлива максимальна доступність цих даних для простих громадян, тобто їх публікація в Інтернет. Із зарплатами ВСІХ чиновників включно – від прибиральниці сільської ради і до Президента України.
Це наші гроші, і ми МАЄМО ПРАВО ЗНАТИ куди вони йдуть!!!
По-друге, забезпечити максимальну прозорість процесу прийняття управлінських рішень щодо нашого спільного майна та широке залучення громадян, особливо на місцевому рівні, до управлінських процесів (приклад прямої демократії Порто Алегро). Обов’язкова публікація в Інтернет всіх рішень всіх органів влади, з внутрішніми розпорядженнями включно – наш шлях.
По-третє, створити реальні, а не декларативні, інструменти громадського контролю за діяльністю органів влади. Сучасні “громадські ради” та “громадські слухання” – ілюзорні.
По-четверте, максимально формалізувати процедури прийняття управлінських рішень. Ніяких “ручних режимів”. Суворо регламентована діяльність з мінімальною сваволею чиновника чи депутата.
П’яте. Системний антикорупційний аналіз діючого законодавства, усунення потенційно корупційних норм. Приклад із безкоштовним отриманням у власність земельних ділянок прекрасно ілюструє проблему.
Для початку все.
Незалежні ЗМІ, незалежний спеціалізований орган, вдосконалення кадрової політики, формування суспільного несприйняття корупційних дій, підвищення юридичної грамотності населення і т.д. – все воно також може, і має бути, але основний ефект дасть саме публічність процесів та відкритість інформації про власність.