1898 рік. Бучацька державна гімназія.
Австро-угорський уряд в кінці 19 на початку 20 століття побудував у Бучацькому повіті школи майже в усіх більших населених пунктах. Тільки у Бучачі було збудовано гімназію, жіночу 7 класну школу ім. королеви Ядвіги і чоловічу 7 класну школу ім. Міцкевича (так звану «на бараках»). Відкрито приміські початкові школи на Підзамочку, Нагірянці і Підліссі. До цього часу існувала тільки чотирьохкласна гімназія ОО Василіан в їх монастирському будинку.
Через відсутність школи де можна було набути повну середню освіту заможніші бучачани виїжджали на навчання до гімназії у Бережанах, Тернополі, або у Станіславові (Івано Франківськ з 1964 року).
Прагнення побудови своєї вищої школи назрівало давно. 25 квітня 1877 року зібралась міська рада на якій бурмістр доповів, що вже рік на столі референта у Львові лежить справа про набуття гімназії у Бучачі. Щоб надати справі відповідного темпу міська рада обирає комітет з 15 осіб, завданням яких було опікуватись гімназійними проблемами. Бажаючи скоріше вирішити проблему міністерство освіти своїм рескриптом від 8 квітня 1879 року погрожує закриттям закладу ОО Василіанам, якщо вони не підвищать кваліфікацію і цивільність вчительського колективу.
Цей стан справ непокоїть міську раду і вже 7 березня 1880 року вона звертається до австрійської влади з проханням про здобуття власного будинку гімназії. Також пропонує звернутись до крайового Сейму з просьбою про дозвіл на стягнення податку з продажу пального у місті в розмірі 4 злотих від 100 кг на 16 років протягом 1881 – 1896 років. Здобуті від цього фонди в проекті у розмірі близько 25 тисяч злотих в рік мають бути направлені виключно на будівництво гімназії.
Ухвалою від 28 липня 1892 року проектування нової гімназії доручено італійському інженеру Джованні Феррарі. Одночасно тією ж ухвалою постановили взяти позику у розмірі 80 тисяч злотих на підставі розробленого кошторису в сумі 106854 злотих, а також виділити кошти на підвищення з 4 до 5 класів гімназії ОО Василіан.
Місце побудови будинку вибирали з трьох варіантів: пляц Кнапковських біля американського млина графа Потоцького, місце на так званих «міських бараках» біля колії і пляц Мендля коло торговиці худобою (тепер тут шестиповерхові архітектурні монстри). Остаточно прийняли рішення будувати на лівому березі Стрипи у березі гори Федір як найменш вартісному.
Гімназію було збудувавано у стилі класицизму в 1895-1898 роках. Нагляд за виконанням робіт Феррарі здійснював спільно з польським архітектором Топольницьким. Первісно на аттику будинку було вміщено великий механічний годинник, а у нішах другого поверху погруддя великих польських поетів-пророків А.Міцкевича, Ю.Словацького і графа З.Красінського
(Джованні Феррарі також проектував приміщення школи у Бариші. Нажаль більше 30 років тому чудова класична рустовка стін була замінена типовим сільським тинкуванням і школа втратила свій первісний аутентичний вигляд).
Автор цієї історичної розповіді про «епопею локальну» професор (вчитель) Юліан Ердштейн не подає дати початку будівництва, але пише про наростаючі проблеми фінансового характеру. В зв’язку з цим міська рада направила спеціальну делегацію до Відня з метою отримання для своєї справи додаткових урядових субвенцій що в подальшому і дозволило завершити будівництво.
З завершенням 1898 року побудова будинку добігала кінця. Будівля була готова на потребу освіти молоді міста і 10 січня 1899 року відбулось урочисте відкриття восьми класової державної гімназії. У своєму виступі на урочистостях намісник Галіції Леон Пінінскі відзначив, що цю будівлю «не тільки в такому провінціальному містечку як Бучач, але навіть у столиці краю – у Львові – можна було би назвати величною».
В той самий день відбулась друга урочистість – закладка у стіну вестибюлю меморіальної таблиці для вшанування пам’яті капітана австрійських військ Оберца, який у своєму заповіті записав усе своє майно в сумі 50 000 золотих флоринів на потреби старанних і здібних учнів у квоті 50% учням гімназії і по 25% учням жіночої ім. цесарівни Єлизавети (після Першої світової війни ім. королеви Ядвіги) і чоловічої ім. Міцкевича семикласних шкіл.
В стінах гімназії навчались українці, поляки, юдеї. Вивчали грецьку, латинську, німецьку, французьку, українську мови. З січня 1932 по травень 1938 року в бучацькій друкарні Адольфа Штахля видавали газету місячник «Поклик молоді» («Zew młodzieży»). Газета була хронікою шкільних подій, в ній друкували історичні оповідання, легенди, було багато сміху і гумору. Газета давала естетичне задоволення і була вартісною з літературного погляду. Тільки у трьох навчальних закладах Тернопільського воєводства були подібні часописи.
Хоч у місті проживала переважна більшість юдеїв, так склалось, що жодна народність у гімназії не переважала. Відносини були толерантними. На початку навчального року на службу Божу всі почергово ходили і у греко-католицький храм і у костел і у велику синагогу.
Світлий будинок гімназії гармонійно доповнив число пам’ятників міста. На фоні тодішньої одноповерхової забудови справляв монументальне враження і милував око своїми архітектурними формами: міська спільнота була у захопленні!
