«Летять, ніби чайки, і дні, і ночі В синю даль, В синю даль, А серце мені шепоче: — Кинь печаль. — Кинь печаль. Ген сонце у хвилях заграло, І радість витає навкруг! Наче в світі не стало, Наче в світі не стало Наче в світі не стало Розлук…»
Пісню, якій сповнилося 55 років, першою виконала співачка Лариса Остапенко (дружина Олександра Білаша), а невдовзі вона прозвучала з незабутнього чоловічого голосу Дмитра Гнатюка. Час підтвердив, що маємо низесенько вклонитися і поетесі Ладі Реві, і композиторці Юдіф Рожавській за їхній безсмертний твір «Летять, ніби чайки», який став одним з найкращих у ХХ столітті.

Йшов 1965 рік. Поетеса Лада Рева того незабутнього дня повернулася додому з похорону свого доброго друга. Настрій був гнітючий, на душі — біль, сум, печаль… Раптом прозвучав телефонний дзвінок. Композитор Юдіф Рожавська, а це вона перервала невимовну тугу, попросила написати щось радісне, веселе, у стилі французьких шансоньє. Звичайно, поетесі легше було відмовити. Проте не змогла цього зробити, не хотіла образити, адже знала свою подругу, та й справді вміла ображатися, немов малесеньке дитя. Чоловік Лади навіть сказав дружині: «Та напиши будь-що, відчіпне…» І все ж вона, знаючи вразливу натуру Рожавської, вирішила виконати прохання. Якось мимоволі чоловік увімкнув телевізор, де на екрані поетеса побачила завісу з п’єси «Чайка».
«І тут у мене вирвався на волю перший рядок «Летять, ніби чайки», — розповідала Лада Рева. — Мені це сподобалося. Подумала: «Давай запишу, щось у тому є!..» Лише записала перший рядок, як дописала і все решту. Вірш народився відразу. З одного подиху. Від першої букви до останньої. Зателефонувала Юдіф Григорівні й продиктувала ще гарячі слова. «Це зовсім не те, чого я хотіла», — почулося у слухавці. І в додачу: «Нехай, я запишу на всяк випадок».
Не дочекавшись світанку, о п’ятій ранку Юдіф зателефонувала мені: «Ладочко, вибачайте, я вас розбудила?! Я сідаю за інструмент і зараз проспіваю нашу пісню!» Так як її співала вона, як розуміла, ніхто інший повторити чи перевершити не зміг ніколи».
Варто визнати, що обидві жінки: і Лада Іванівна, і Юдіф Григорівна (рідні та колеги називали її ніжно — Діді) мали споріднені душі, які поєднувалися з надзвичайною інтелігентністю, і такою ж доброзичливістю. Обидві були яскраво виражені українські патріотки, які не сприймали життя за партійними гаслами, а за щоденними реаліями. Бачили і відчували фальш, але палко любили українську мову, літературу, поезію, мистецтво, пісню. Завжди і всюди залишалися і реалістками, і оптимістками, до безтями закоханими у життя.
На вірші Лади Реви писали музику Платон Майборода, Ігор Шамо, Андрій Штогаренко, Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій і Віталій Філіпенки, Яків Цегляр, Олександр Зуєв…
Композитор Юдіф Рожавська мала винятковий слух і феноменальну музичну пам’ять — могла, слухаючи пісню по радіо, відразу записувати її ноти. Була дружиною київського поета Рюрика Немировського. Їй пощастило створити 10 п’єс, три мініатюри, два етюди, і сонату, а також численні романси на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Віталія Коротича, Анни Ахматової. Вона — автор музики до понад 100 українських пісень.

Летять, ніби чайки, і дні, і ночі
В синю даль, (2)
А серце мені шепоче:
— Кинь печаль. (2)

Ген сонце у хвилях заграло,
І радість витає навкруг!
Наче в світі не стало (3)
Розлук…

Хай весни, мов птиці казково–сині,
Відлетять, (2)
Я тільки тебе єдину
Буду ждать. (2)

Я вірю: повернеться щастя,
З тобою ми стрінемось знов…
Ти скажи, чи не згасла (3)
Любов!

Летять, ніби чайки, і дні, і ночі
В синю даль, (2)
А серце мені шепоче:
— Кинь печаль. (2)