Степула Руслан Іванович народився 14 квітня 1983 року в селі Костільники Бучацького району Тернопільської області.
Батьки: Степула Іван Михайлович (уродженець села Стінка) та Степула (Зеленюк) Надія Яківна (уродженка с. Костільники). Руслан був старшим сином в сім’ї , в якій окрім нього виховувався ще молодший брат Богдан.
В 1989-1998 рр навчався в Костільницькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Навчався добре, був здібний до математики,фізики. Однокласники та вчителі пам’ятають його як доброго, щирого, хорошого учня та друга. Після школи поступив в технічний коледж ТДТУ ім.. І.Пулюя, та через важку хворобу змушений був залишити навчання.
В 2000 році закінчив Золотопотіцьку ЗОШ І-ІІІ ступенів.
З осені 2001 до весни 2003 р служив в армії . Руслан був високим статечним хлопцем, служив в Окремому президентському полку.
Одразу після армії почав зустрічатися з дівчиною зі свого села Телятинською Ольгою Володимирівною, з якою одружився в 2005 році. В 2008 р в молодій сім’ї народилася довгоочікувана донечка Дарія – маленька татова копія, яка стала для батька центром всесвіту. Руслан мав, як кажуть в народі, «золоті руки». До чого б не брався – все йому вдавалося. На колиску для донечки сходилися дивитися усі друзі та знайомі, а крім неї зробив для своєї Дарії крісло, столик та багато чого іншого…
Для того,щоб забезпечити сім’ю, Руслан їздив на роботу в Київ, де останні роки свого життя працював штукатуром. Хлопці з бригади згадують, що не було на будові такої роботи, щоб він не знав, або не вмів. За щоб не взявся – все робив добросовісно і якісно. І характер мав такий, що ніколи нікому не відмовив, кожному, хто просив , допоміг.
Ще під час «кримської весни» звернувся в Бучацький військкомат для проходження медогляду, але тоді ще не мобілізовували.
В липні 2014 року Руслан був вдома в селі, коли зателефонували з військкомату і сказали прибути з речами 1 серпня. 31 липня він передзвонив друзям та хлопцям, з якими працював, і повідомив, що на роботу в неділю він з ними не поїде, бо завтра йде на військкомат. Він не хотів, щоб хтось його проводжав, хтось за нього переживав, вважав, що нічого надзвичайного в тому, що чоловік йде служити – немає. Навіть дружині і матері не дозволив вийти за межі подвір’я, щоб вони не плакали і не хвилювалися за нього, бо знав, яка атмосфера панувала при відправці мобілізованих. І вийшов з дому раненько, поки донечка спала, щоб не бачила.
Рівно через місяць 1 вересня 2014 року Дарія пішла до школи в перший раз у перший клас – вона йшла з мамою, бабусею, дідусем. Тато не зміг її відвести, бо в цей день він виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.
А 5 вересня солдат 5 роти 80 окремої десантно-штурмової бригади Степула Руслан загинув.
Загинув при виконанні службового обов’язку у бою з російським диверсійним підрозділом в районі с. Цвітні Піски, Слов’яносербський район , Луганська область.
Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність, високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Похований 11 вересня 2014 року у рідному селі.