СОБОТКЕВИЧ СТАНІСЛАВ (ПОЛ.: STANISŁAW SOBOTKIEWICZ; 28.01.1914, С. БАБУЛИНЦІ КОРОЛІВСТВА ГАЛИЧИНИ ТА ЛОДОМЕРІЇ, НИНІ СЕЛОВ СКЛАДІ БУЧАЦЬКОЇ ГРОМАДИ ЧОРТКІВСЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ, УКРАЇНА — 15.06.1993, М. АРКОТТІ ) — ПОЛЬСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК.
ОСВІТА:
- Друга державна тернопільська гімназія імені Юліуша Словацького (навчався разом з Опольським єпископом Антонієм Адамюком, ректором Люблінського католицького університету Мечиславом Кромпцем, кардиналом Владиславом Рубіном та ін.).
ЖИТТЯ Й ТВОРЧА ПРАЦЯ:
1942 —заарештований і вивезений на роботу в Німеччину. Після закінчення Другої світової війни він опинився в польському таборі біля Бістера у Великобританії, де провів понад 25 років. Працював фізично, а у вільний час писав статті, романи та вірші. Часто писав про вся на свій коханий Тарнополь. Більшість його творів не викликали інтересу у видавців. Писав для лондонського тижневика «Wiadomości». У похилому віці проживав у будинку престарілих в м. Аркотт поблизу Оксфорда. Там і помер 15 червня 1993 року.
Твори, які він залишив, були передані до Польської бібліотеки у Лондоні. Інші, неопубліковані твори спіткала інша доля. Наприклад, машинопис віршів 1971 року С. Соботкевича можна знайти в «Інвентарі Юліуша Саковського» в бібліотеці Університету Миколи Коперника в Торуні . Перебуваючи у вигнанні, він при фінансовій підтримці різних заходів , у своїй рідній країні , що відзначається Тернополя. Був також засновником меморіальних дошок.