30 жовтня Отці Василіяни Провінції Пресвятого Серця Христового в Канаді вшановують пам’ять одного із перших місіонерів-василіян серед українських емігрантів у Канаді – ієромонаха Атанасія Миколи Филипіва #ЧСВВ… Він упокоївся 85 років тому – 30 жовтня 1937 року в місті Мондер, Альберта, Канада… RIP!






Лист о. Філяса викликав серед ОО. Василіян у Львові оправданий жаль і смуток, бо о. Атанасій розвинув тут дуже корисну діяльність і всі бажали затримати його у Львові. Дехто навіть відраджував о. Атанасієві виїжджати до Канади, мовляв: «Тут краще зможеш працювати, як там десь у дебрах». Заступник Протоігумена у Львові — о. Є. Маліцький, навіть пробував перекопати о. Філяса, щоб не забирав о. Атанасія зі Львова, але сам о. Атанасій ставився до свого виїзду зрівноважено й правдиво по-монашому. Він відповідав тим, що його хотіли затримати у Львові: «їхати до Канади я не впрошуюся, але також і не противлюся». У цій справі він повністю здався на Божу волю і зарядження своїх Настоятелів.
На лист о. Є. Маліцького о. Філяс вислав таку телеграму: «Зроби те, що наказую», це зн. вишли до Канади о. Филипова. Тоді о. Маліцький сказав о. Атанасієві приготовлятися в далеку дорогу.
Дня 14 грудня 1904 р. о. Атанасій попрощався з Отцями, зі своїм дорогим Львовом і рідним краєм та виїхав у дорогу. Не судилося йому вже більше бачити рідного Краю, бо за довгі роки своєї праці в Канаді, не мав нагоди бути в Европі. Прощали його сердечно всі, а передусім ті організації, що їх він так ревно й дбайливо провадив. Через Одерберґ, Ратібор і Берлін о. Филипів приїхав 16 грудня до Антверпії. Звідтіль відплив 19 грудня кораблем «Мавнт Темпл» до Канади, а висів дня 2 січня 1905 р. у пристані Ст. Джан. Потім поїхав залізницею через Монтреал до Вінніпеґу. Туди прибув він 6-го січня, якраз у Навечір’я Христового Різдва. Різдвяні свята відсвяткував він разом з о. Гурою, що перед роком приїхав був з о. Крижановським до Канади. Дня 10-го січня о. Филипів прибув до Едмонтону і там стрінувся з о. Філясом, що якраз вибирався в дорогу до Галичини.



Під час свого дволітнього побуту (1905-1907) на Біверлейку о. Филипів багато спричинився до духовного проводу Сестер Служебниць. Він був їхнім сповідником, покровителем і заступником, і взагалі багато спричинився до розбудови цього Згромадження.




Хоч о. Филипів переважну частину свого трудящого життя перевів у Вінніпегу, то Боже Провидіння зарядило, що своє життя мав він закінчити там, де зачинав свою діяльність, тобто у Мондері. Там колись він ігуменував у маленькому монастирку на Біверлейку (1905-1907), там також, але вже у великій і добре розбудованій обителі, як настоятель, докінчив свій життєвий шлях.



(На основі: М. С. «Пропам’ятна Книга ОО. Василіян у Канаді», стор. 399-404).




