Йоган Георг Пінзель – знавець скульптурної сутності матерії

Уявлення про постать Йогана Георга Пінзеля сформована в сучасному мистецькому світі завядки переосмисленню його творів та глибоких аналітичних публікацій Адама Бохнака, Тадеуша Маньковського, Збігнєва Мар’яна Горнунга, Мечислава Гембаровича, Яна Юліуша Островського, Пйотра Красного, Анджея Бетлея, Володимира Вуйцика, Миколи Голубця, Бориса Возницького, Володимира Александровича, Дмитра Крвавича, Ореста Лильо, Оксани Козир та інших. Скульптурні композиції Пінзеля спокушають істориків мистецтва яскравою експресією та кришталевою показовістю динаміки. У творах майстра засвідчено першоджерельність середньовічних скульптурних традицій та вишколення у цехових об’єднаннях. Натомість виразна індивідуальність мистецького стилю Йогана Пінзеля ускладнює визначення ядра його мистецького родоводу. Його твори були і є визнаними взірцями для робіт інших митців, але, на жаль, збереглися дуже скромні документальні свідчення щодо постаті скульптора.

Йоган Георгій Пінзель у середині 1740-х років разом із знаним архітектором Бернардом Меретином приїздить до містечка Бучач. Перед ним поставили особливе завдання – керувати будівництвом нової ратуші та створити для неї великий картуш з гербом Пілава, кронштейни під галереями і алегоричні білокам’яні скульптурні композиції на аттику. Згідно з задумом Бернарда Меретина, нова споруда повинна була прославити канівського старосту, одного з найбагатших магнатів і меценатів у Речі Посполитій, Миколи Потоцького.

Величні кам’яні фігури та декоративні композиції Бучацької ратуші стали свідченням видатної майстерності Пінзеля. Вони зачарували галицького історика Садока Баронча, який у другій половині ХІХ століття припустив, що дванадцять вправно вирізьблених кам’яних скульптур, що зображають подвиги Геркулеса, ймовірно привезли з Італії. Враження й припущення історика грунтувались на вишуканості образів, втілених у скульптурах, а також на майстерній імітації їх мармурової поверхні. Сучасні дослідження збережених вапнякових фрагментів скульптур встановили, що майстер покривав їх спеціальним розчином, який імітував мармур.

Пінзель створив навколо себе коло братчиків, які після смерті майстра продовжували творчий стиль його різьби: Матвій Полейовський, Михайло Філевич, Іван Оброцький, Антон Штиль і Франциск Оленський. Влучність образу та духовна значущість скульптур Пінзеля були зразками для фігур у костелі Домініканців у Львові, костелі у Наварії, Буську, дияконських вратах у церкві Успіння Богородиці у Львові, для сімнадцяти скульптур у дерев’яній церкві в селі Батятичі біля Кам’янки Буської.

Потужність природи Пінзелевих скульптур засвідчує рельєфна композиція «Дванадцятирічний Ісус у Єрусалимському храмі». В основу твору автор заклав строгу геометричну будову. Натомість бороди та волосся юдейських учителів він вирізьбив динамічно й експресивно. У моделюванні складок застосував прийоми тонких прорисів, хаарктерних для давньоруського іконопису. Відкинута завіса запрошує глядача до розваження над п’ятою таємницею молитовних роздумів – Віднайденням Ісуса Христа в храмі. Рельєфній композиції «Дванадцятирічний Ісус у Єрусалимському храмі» передувала схожа робота з костелу в Городенці. Обидва твори були в центральній дуговій площині амвону. У Городенці її ідейний зміст із двох сторін підсилювали фігури чотирьох євангелістів. У Годовиці – скульптури пророчиць Міріам та Анни. Обидва рельєфи вражають неймовірною подібністю і точністю зображеної події.

Авторський погляд на трагічність та страждання скульптор втілює у композиції «Жертвоприношення Авраама», в образі якого Йоган Пінзель проробляє скорботне обличчя із напівзакритими повіками, рішуче розвертає руки та оголює праве плече із роздертим рукавом. У скульптурі Ісаака вирізьблює обличчя із широко відкритими очима, оголює плечі, зв’язує за спиною руки, садить фігуру навколішки та відкриває коліно правої ноги. Одяг на Авраамові вирізьблений площинно по фігурі, з показом анатомічної будови тіла. Динамічно вирізьблено матерію, яка поєднує ліву і спритно розвернуту праву руку із мечем. Такий авторський підхід спостерігаємо пізніше у пошуках футуристів ХХ століття, зокрема у творах Умберто Боччоні та Джакомо Балла. Одяг Ісаака дуже простий, складки спокійні, сукно лягає чітко по фігурі підлітка. У цій складній і сповненій трагізму композиції Пінзель створює неординарну подію, зіставляючи енергійно вирізьблену постать Авраама і покірну Ісаака. Постать Авраама – суцільний нерв: м’язисті руки з набубнявілими венами, жилава борода, запалі скроні, перерізане зморшками чоло. Натомість Ісаак – спокійний і непорочний, з витким волоссям і шовковистою шкірою. Для увиразнення задуму автор реалістично і багатобарвно промальовує відкриті частини тіла і волосся, а вбрання покриває позолотою.

Скульптурній композиції «Самсон, що роздирає пащу лева» передувала робота з каменю «Геракл, який перемагає Немейського лева» для ратуші в Бучачі. У ній Пінзель зобразив героя повністю оголеним. Голова лева з композиції в Годовиці схожа на двічі використану в бучацькій ратуші: в скульптурній групі «Подвиг Геракла» і пластичному завершенні фронтону на західному фасаді. Динаміка та постановка композиції подібна до роботи Стефано Мадерно «Геркулес та Немейський лев». Це підтверджує, що Йоган Пінзель був знайомим із цим твором та навчався в Італії.

Географія творінь Йогана Пінзеля вказує на те, що він був ідейною, діяльною і освіченою людиною, багато подорожував, був знайомий із творами Мікеланджело Буанарроті, Лоренцо Берніні, Матіаша Бернарда Брауна. У родинному гнізді Сенявських в Бережанах його вражають скульптурні твори Генрика Горста і Яна Пфістера. Тут до нього звертаються із пропозицією вирізьбити голови для двох великих ренесансних скульптур авторства Яна Пфістера, апостолів Петра і Павла, які розташовувалися на головному вівтарі парафіяльного костелу. Це завдання він доручив виконати своїм братчикам із майстерні і лише наприкінці зробив кілька гротескних правок різцем: загострив повіки на великих очах, потоншив стрункість носів, викрутив спіралі ажурного волосся. Наостанок покрив дерев’яні голови білою фарбою так, як це робив Ян Пфістер. Тут Йоган Пінзель виступив у ролі творчого і романтичного реставратора.

Через століття твори Пінзеля стали носіями пам’яті про храми, про людей і друзів, які їх рятували та інтерпретували, за ними доглядали і звертались до них. Після численних виставок і публікацій можна стверджувати, що творчість Йогана Георгія Пінзеля є не лише предметом наукового вивчення та популярного зацікавлення минулим, але й безмежною поживою для людської душі і надхненням для людського духу. Скульптури Пінзеля передають надзвичайну силу, відображають енергію вишньої Божественної природи, нестримно впливають на почуття, провокують до роздумів. Його роботи є парадоксальним сполученням крайностей – внутрішнього спокою і динамізму невідворотності. Майстрові з Бучача поталанило розкрити культурну суть матерії, смисли якої криються і в глибині контрастів нашого часу.