Після скасування кріпосного права на західноукраїнських землях починає активно розвиватись кооперативний рух у вигляді кредитних, торговельних, споживчих та інших кооперативних спілок. Розвиток українського кооперативного руху був обумовлений потребами капіталізації сільського господарства, адже, як відомо, більшість земель регіону мала переважно сільськогосподарське призначення. Українські селяни все частіше організовувались у товариства для організації збуту своєї товарної продукції. А оскільки конкурувати із багатшими провінціями імперії було складно, селянські господарства почали активно послуговуватись кредитуванням.
Перед західноукраїнською кооперацією від початку її заснування було поставлено завдання – створити внутрішній ринок для національної промисловості. Кооперація мала стати двигуном української індустрії.
Не стала винятком і Бучаччина. Попередником кооперативів можна вважати крамниці при читальнях товариства “Просвіта”, згідно з звітами якого в1908-1909 роках були в таких селах: Бариш, Бобулинці Зарадів, Малі Заліщики, Жизномир, Передмістя, Старі Петликівці, Сороки і Язлівець. У них були певні недоліки і через це вони самоліквідувалися. Хоча деякі із них, які мали відповідальних людей переорганізувалися в кооперативи та відійшли в підпорядкування Краєво Ревізійного Союзу. В 1909 році в Бучачі засновано Повітову Господарсько-Торгівельну Спілку. Цей кооператив мав на меті стати торговим осередком для читальних крамниць і кооперативів, але не стала через відсутність ресурсів, приміщення та фахових спеціалістів.
Перша світова війна фактично відкинула усі здобутки та започаткування кооперації які були здобуті до неї. Хоча, з іншої сторони, вояки які були вихідцями із Бучаччини, побували в інших країнах та побачили як саме ведеться господарство в них. Окрім того, велику роль в гуртуванні відіграла створена в 1918-1919 роках Українська держава.
В 1920-1926 роках значну роль в створенні кооперативного руху відіграв Остап Сіяк — який до війни був старшим поштовим службовцем, а під час війни директор банку “Праця”, голова Філії товариства “Сільський Господар” директор Повітової Спілки та член інших спілок. Саме він в 1922 році організував навчальні кооперативні курси для випускників середніх шкіл та випускників університетів. Серед учнів було багато колишніх вояків УГА та Австрійської армії. Серед дисциплін які викладалися основну увагу приділялося діловодству, бухгалтерії, торговому та банківському праву. Окрім того, навчання велося в патріотичному ключі із визначенням важливості та самоствердження українського народу.
Слухачами курсів відновлено в Переволоці і Новосілці попередні кооперативи, в Трибухівцях, Жизномирі і Сороках засновано нові кооперативи, незважаючи на гіперінфляцію польської марки.
Після проведеної в 1924 грошової реформи і запровадження Польського злотого, було проведено ревізії наявних кооперативів на основі якої в Бучачі було проведено ревізійну нараду. На цій нараді було постановлено скликати збори засновників Повітого Союзу Кооперативів. Збори відбулися 24 серпня 1924 року в приміщенні Української Бесіди.
Представники шести кооперативів, а саме: “Поступ” з Бучача, “Надія” з Переволоки, “Єдність” з Трибухівців, “Поступ” з Новосілки, “Косар” з Жизномера і “Побіда” з Сороків підписали статут ПСК та обрали Керівні Органи Союзу: Остап Сіяк — директор; нотар Степан Купчинський — скарбник; Степан Шипилявий — книговод. Головою Наглядової Ради було обрано місцевого пароха о. декана Дениса Нестайка.
В 1925 році засновано близько 30 кооперативів, організаторами яких були курсанти кооперативних курсів Яків Білоскурський, Зенон Кізімович і Степан Сербенський. На початку 1926 року було змінено двох членів ПСК одним із нових став люстратор Володимир Маланчук з Чорткова, при якому кількість кооперативів збільшилася до 60.
В сусідній Монастирищині теж було вже близько 23 кооперативів.
Упродовж 1927 року відбувалося зміна керівництва, активна діяльність якого привела до зростання товарообігу.
Одним із прибуткових напрямків була реєстрація яєчного експортного кооперативу. В цілому на експорт найбільше ішло яєць саме з Львівської Торгової палати, безпосередньо з Бучаччини. Їх проєктна кількість досягала до 280 вагонів по 110 скринь. На Бучаччині діяло 4 експортні крамниці, в тому числі 1 в Монастириську.
Яєчний експорт був настільки успішний, що було придбано цілий невеликий маєток біля Чорного мосту (осілість родини Берези), де було влаштовано нові магазини, канцелярія, гараж. Загальний кошторис витрат на придбання та будівництво по завершенню становив 12 тисяч доларів США. Та все ж таки в серпні 1929 приміщення були освячені та в них перенесено повністю ПСК.
На початку осені 1929 року почалася велика світова економічна криза, яка не оминула і Бучацький ПСК. Через падіння цін на продукцію, яка була основною в торгівлі кооперативів, Бучацький ПСК був на грані банкрутства та розглядалася можливість ліквідації. Криза тривала і стан погіршувався, були пропозиції Ревізійного Союзу Українських Кооперативів щодо оздоровлення Бучацького ПСК шляхом банкрутства, та на це не йшла чинна дирекція. В 1939 році на Надзвичайних зборах ПСК за участю голови НРади ЦС Остапа Луцького і директора ЦС Івана Мартинюка було прийнято рішення щодо зміни дирекції Бучацького ПСК за умови, що його не буде визнано банкрутом. По зборах НРада призначила нову дирекцію: Микола Харкаліс, начальник-директор; Силвестер Винницький і Василь Новосад — члени. Микола Харкаліс, народився в м.Яворів (тепер Львівська область) син міщан хліборобів. Український Січовий Стрілець. Мав неабияку харизму та здібності до кооперації.
Розповідає внук Миколи Харкаліса, Роман Ващук – канадський дипломат українського походження. Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні (2014—2019).
“Різні мої предки мали відношення до кооперації на Яворівщині звідки вони були родом, і в 30 роках на Бучаччині, зокрема. Це були непрості часи, оскільки на початку 20 років, коли відновлювалася кооперація 100 років тому, Україна була не тільки психологічно, морально, але й фізично знищена шестирічними війнами, де в багатьох селах не було залишено каменя на камені. Це було потрібно відновлювати. Коли ж заледве стали на ноги, прийшла світова економічна депресія і між 1929 та 1933 роком дуже сильно похитнуло стан кооперативів. І тому мого діда Миколу, в другій половині 1933 року, Центральним Ревізійним Союзом Кооперативів, де він працював ревізором, назначено директором Бучацької Повітової Спілки Кооперативів. І за аналогією із радянськими колгоспними романами він “підіймав” спілку. Фактично перших два-три роки вони змушені були працювати та збільшувати обороти аби сплатити ті борги в які “депресія” загнала Спілку. Вже в 1936-39 роках ПСК значно збільшила експорт яєць, курчат, квасолі, свиней на Європейські ринки; почали продаж галантерейно-конюктурної продукції; перекупили в приватного купця м’ясарню, відкрили м’ясний магазин в самому Бучачі та постачали її продукцію по селах повіту.
В цей час вели дуже точну картотеку. Мій дід був дуже людиною активною, прискіпливою та непосидющою. Моя баба називала його навіть “ходяр”, якщо мало бути десь якесь засідання то він на нього обов’язково потрапляв. До кінця свого життя, навіть після еміграції в Канаду він записував у спеціальну книгу свої видатки – чи він купив шоколадку, книжку чи будь що, він усе це записував у цю книгу. Це звички усього життя і він цю культуру точної картотеки і рахунку втілював саме на Бучаччині в Повітовій Спілці Кооперативів. Не так формально, а бувши більшість часу у роз’їздах по селах – розмовляючи із людьми.
Як зазначав у своїх спогадах Степан Шипилявий, який працював на той час в спілці, мій дід був з Яворівського передмістя, тобто така досить цікава комбінація. Місто Яворів було унікальне тим, що воно мало більшістю Українське населення, але ті міщани і передміщани були на практиці селянами. Так що з одного боку вони займалися сільським господарством, але завжди мали статус вільних людей. Тому вони не мали за тих часів того комплексу панщини, були дуже сильно активними та самосвідомими людьми. І я думаю, що саме той дух та традицію дід Микола приніс та ділився ним на Буччачині. Одночасно він організовував хори, оскільки був любителем хорового мистецтва. Він був організатором повітового економічного та культурного життя.
Така його діяльність приводила також і до певних утисків від влади. Нещодавно я розповідав матері про те, що сталося із Бучацькийм районом, що тепер це буде одна велика територія з адміністративним центром у Чорткові, на що мати зазначила: “так батько (Микола), часто бував в Чорткові в криміналі. За тих часів він кільканадцять разів не на довгі терміни, коли треба було зібрати людей яких вважали проблемними для Польської влади, його замикали в кримінал. На кілька днів чи на кілька тижнів, поки якась кризова ситуація чи політична проблема не розв’язувалася. Таким чином він розплачувався за свою активність та ідейність”.
В ті часи люди могли багато чого досягти. Хоча непотрібно ідеалізувати, що тоді було все так легко та безпроблемно і всі їздили турбопоїздами відпочивати під пальмами в Заліщиках і нічого іншого не відбувалося. Це все ж таки були важкі часи. Але люди самі себе реалізовували, через кооперацію. І тепер також складні часи в Україні, але далеко не такі як 100 років тому. Тому бажаю усім жителям Бучаччини реалізовувати себе в тому числі через новітню кооперацію”
(повну версію інтерв’ю із паном Романом Ващуком очікуйте незабаром на сайті).
Покращення світової економічної ситуації та вдале керівництво членами правління доводить до того, що в 1936 році ПСК вже мав збуту 50 вагонів яєць, 300 вагонів збіжжя 10 вагонів свиней. Посилив свою діяльність і товарний відділ який розширив асортимент товарів побутового та промислового призначення. В 1939 році Бучацькому повіті вже діяло 74 кооперативи в у всіх 85 громадах. Кооперативи тісно співпрацювали із сусідніми територіями, сплачували відповідні податки та збори, підтримували дотаційно різні товариства національного спрямування. Фактично створення кооперативів дало можливість тодішньому населенню впроваджувати новітні методи ведення господарської діяльності: впроваджувати нові технології вирощування сільськогосподарської продукції; ремісництва; відкрило нові ринки збуту. Не останню роль кооперація в ті часи відіграла в становленні національної свідомості українців.
Молочарська кооперація на Бучаччині
Як і всюди на Галичині молочні кооперативи беруть свій початок з 1904 року. Нормальному розвитку спочатку завадила перша світова війна, але вже в 1925 році в процесі відбудови Крайового Молочарського Союзу із філією в Станіславові (тепер Івано-Франківськ), відкрито молочарські відділи при споживчих кооперативах. Одним із перших на Бучаччині відкритий в відділ в с. Зелена за сприяння пароха о. В.Мельника. В цих роках утворювалися відділи й при інших кооперативах які діяли, для загального закупу і подальшого збуту. З 1926 року розпочалася реорганізація відділів в більш самостійні — так звані Районові Молочарські Спілки, що спирали своє членство на правах пайовиків споживчих кооперативів. Згодом згідно з новим планом реорганізації (1930-33), молочарські відділи відокремилися від споживчих кооперативів і нова організація районних молочарень переходила на об’єднання фізичних членів-господарів, які доставляли молоко для перероблювання із збірних дільниць по селах.
На Бучаччині діяло 3 районові молочарні, які об’єднувалися в центральний крайовий “Маслосоюз”. Управлінцем довший час був директор – Микола Бараболя. До складу “Районової Молочарні” входило 22 села. Молочні приймальні фізично розташовувалися в “Народному домі” як і відділи “Просвіти” та крамниці кооперації. Тісна співпраця з філією “Сільський господар” в Бучачі організовано “Допомоговий фонд” для поставників молока. Проводився постійний огляд та облік худоби, контроль якості молока. Всім господарям які мали гарну і чисту худобу управа союзу наділяла насіння пашних рослин для заохочення. Подальшому розвитку та розбудові молочної кооперації, як і в цілому кооперації на Галичині, завадила друга світова війна та радянська окупація.
Кооперація в радянські часи
Фактично після окупації Галичини в 1939 році, було повністю знищено здобутки кооперації. . Сільськогосподарська та кредитна кооперація була ліквідована, а споживча перетворилася на державні заклади торгівлі. Діяльність кустарно-промислової кооперації звелась до заготівлі вторинної сировини на кошти держави і в такому вигляді проіснувала до середини 1950-х рр.
В УРСР нові кооперативи (у галузі торгівлі, будівництва, заготівель вторинної сировини, перероблення сільськогосподарської продукції) почали створюватися наприкінці 1980-х рр.
Сучасний стан кооперації
З початком встановлення новітньої України, кооперативний рух набуває нового розвитку. Спочатку створюються дрібні кооперативи по виробництву побутової продукції. Які із часом реорганізовуються у приватні підприємства чи закриваються. Починаючи з 2015 року створюється великий сільськогосподарський кооператив “Бучач Екопродукт”. Організаторами заснування були Петро Гадз, Микола Люшняк. Першим директором кооперативу обрано Олега Грицака. Вже за перший рік після створення, кількість сімей які здавали молоко налічувала понад 650. Зараз в кооперативі працює 33 людини. Він налічує понад 1500 членів та в 2020 році виплачено більше 14 млн гривень його членам за здане молоко. Кооператив постійно нарощує потужності та сприяє розвитку сільського домашнього тваринництва.
Знову ж таки за ініціативою Петра Гадза та Миколи Люшняка на початку 2021 році організовуються та утворюють кооператив бджолярі. Головною метою якого є централізована заготівля та збут продукції бджолярства, організація співпраці з місцевою владою та агровиробниками. На весні 2021 року, з тими ж ініціаторами, створюється кооператив СГ “Домашня Ягода”, основним завданням якого є стимулювання сільського населення до вирощування на власних ділянках екологічно чистої продукції ягідництва та садівництва. Вже зараз кооперативом укладено договори на збут майбутнього урожаю, закуплено саджанці ягідних культур, які продаються за пільговими цінами членам кооперативу. Проводяться навчання щодо технологій вирощування, агрономічний супровід. В цілому, вирощування такої продукції дає в 8-10 разів більше прибутку з ділянок ніж аналогічне вирощування іншої сільськогосподарської продукції.
В статті використані публікації наведені в книзі “Бучаччина” -1972 року.
Спогади Романа Ващука – канадського дипломата українського походження.
Статистичні дані надані СОК “Бучач Екопродукт”,