Громадський і політичний діяч, письменник, журналіст та публіцист.

Народився 31 серпня 1883 року в м. Бучачі,[1] нині Тернопільська область, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина); за іншими даними — у місті Язловець[2]) в родині кушніра (гробівець батьків, Тадея та його дружини Анастазії з Чекановських, розташований біля церкви святого Михайла) у селі Нагірянка — нині частині Бучача).

Навчався в Бучацькій державній гімназії, де був головою таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму Осипа відрахували з Бучацької гімназії із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині.[3] Також навчався у Золочівській гімназії. Вивчав право у Львівському університеті, під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 р. разом з адвокатом у Монастириськах доктором Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Служба двірська» (видавали українською, польською — «Służba Dworska» — мовами) друкував матеріали на його підтримку[4]. 1904–1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні). У 1906–1907 рр. — голова Львівської «Академічної Громади». Закінчив юридичний факультет Віденського університету у 1908 році[1].

За спогадами Івана Крип’якевича, мав великий вплив на його формування як особистості.[5]

Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Українських січових стрільцях (УСС), літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Один з чільних членів Української радикальної партії, в якій перебував до 1922–1923 рр.

Після переїзду до Відня керівників Союзу визволення україни через окупацію Львова російськими військами вони через Осипа Назарука звернулись до Симона Петлюри з пропозицією організувати, очолити всенародний здвиг у підросійській Україні. Даючи відповідь, оминув численні рогатки царської цензури.[хто?][6] 18 грудня 1914 р. Симон Петлюра через Осипа Назарука (тоді перебував у Стокгольмі) передав відповідь.[7]

1915 р. видав у Відні «Співанки УСС». 1916 року з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців» (був безпосередньо причетний, в цю «ілюстровану збірку оповідань і описів» вклав багато праці як автор, редактор і упорядник).

1915–1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918  — секретар філії УНРади у Львові[8], делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії[9]. 6 листопада 1918 р. зустрічався з гетьманом Павлом Скоропадським як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.)[10]. Грудень 1918 — червень 1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» у березні 1919 р.[11], наприкінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом із Сергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з’їзді УРП 22–23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з’їзді 30–31 березня 1919 р[12].

Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.

Осип Назарук. Ймовірно 1920-ті рр

У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам’янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — у складі УГА прибув до Кам’янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.— здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї”. У Кам’янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Могила Осипа Назарука в Кракові
Гробівець батьків Осипа Назарука. Бучач-Нагірянка
Гробівець батьків О. Назарука. Напис на таблиці

У період Західноукраїнської Народної Республіки О. Назарук займався в її уряді питаннями преси і пропаганди. Коли ця «третя будова української державности» закінчилася невдачею, Галичина опинилася під гнітом панської Польщі — еміґрував за океан, у Канаду, США.

Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року[13]. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.)[14]. 19 квітня 1922 р. — з Відня у складі делегації ЗУНР відбув на Генуезьку конференцію[15]. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р.[16], авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 року із закликом бойкотувати вибори[15]. У 1922–1926 роках перебував у США, в 1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова в 1928 році,[2] став близько до Української Християнської Організації, від січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».

У різних видавництвах Львова вийшли друком «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі», «Спомини учасника», «Вибір звання», «Венеція. Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Замах на церкву», «Значіння партій» та інші книжки і брошури.

Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.

Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, нині Польща (тоді Генерал-губернаторство, Третій Райх) куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на Раковицькому цвинтарі Кракова. Поховання знаходиться: поле XXXIV, західний ряд, поховання 25, координати поховання: 50.075617, 19.956048[17].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

З іменем Осипа Назарука пов’язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».

Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному (полеміка не припинялася кілька років). Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чингісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР (очолив його). Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української галицької армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об’ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919 року. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чингісхана».

Влітку 1922 р. виїхав з Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.

Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, найкращі з них видавав брошурами. У 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923—1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».

Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…

Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

Твори[ред. | ред. код]

Автор історичних оповідань і повістей:

праць:

та багатьох статей, репортажів.

Джерело: Вікіпедія

Значний вклад в розвиток статті вніс Дмитро Логуш