На фото: Степан Бандера із сином Андрієм та дочкою Лесею.
Прізвище:
Священицька династія
Доволі оригінальне, як для України, прізвище було б зрозумілішим в Іспанії або Італії (мовою цих країн воно означає «прапор»). Визначити походження прізвища можна, знаючи, що рід Бандер був давньою священицькою династією Галичини, а в деяких районах Галицького Прикарпаття церковні корогви у ХVІІІ–ХІХ ст. селяни називали бандерами.
Зовнішність:
Інтелігент з обличчям хлопчика
У листопаді 1928 року Степан Бандера організував у Калуші маніфестацію на честь десятиріччя створення ЗУНР, що переросла у бійки з місцевими активістами польських організацій та поліцією. Після цих подій Бандеру вперше арештували. Під час арешту складено протокол, з якого ми дізнаємося, що 19‑річний Степан мав 159 см зросту, тендітну фігуру, густе темно-русяве волосся, зачесане догори, не носив бороди і вусів, у нього були бліде обличчя, високе чоло, блакитні очі, рідкі чорні брови, рівний, малий і вузький ніс, малі вуха і середнього розміру вуста, здорові зуби (щоправда, трьох бракувало), вузьке підборіддя, малі долоні з короткими пальцями, невеликі ступні. Степан, на думку польської поліції, не був сутулим і ходив рівно, не мав жодних вад у вимові, вільно володів українською, польською та німецькою мовами, здобув вищу освіту і не мав особливих відзнак (татуювань, бородавок чи шрамів).
«Він низенького зросту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений у чорне вбрання. Поводиться свобідно й говорить зрівноваженим голосом. Думки викладає у зрозумілій формі, з яких видно, що це інтелігентна людина», – описував 27-річного Бандеру журналіст, присутній на судовому розгляді у 1936-му.
Сім’я:
Родич Муссоліні
Родина Бандер була багатодітною: четверо братів і троє сестер. Багатодітність не сприяла матеріальному багатству сім’ї. Через неможливість належно лікуватися в 1922 році від туберкульозу померла мати Степана Мирослава.
Бандера-батько (отець Андрій) за австрійських часів обстоював інтереси своїх парафіян, у 1918–1920 роках служив капеланом в Українській Галицькій Армії. 22 травня 1941-го Андрія Бандеру разом із доньками Мартою та Оксаною арештували і вивезли до Києва, де 8 липня 1941 року засудили до страти. На оскарження дали п’ять днів, але вже 10 липня вирок було виконано. Марта так і згинула на засланні у Красноярському краї, а Оксана змогла повернутися в Україну аж у 1989-ому. Вона – остання з дітей Андрія – вмерла в Стрию 25 грудня 2008 року.
Брати Степана Бандери стали активними учасниками ОУН. Олександр закінчив Львівську політехніку, навчався в Італії, захистив докторську дисертацію з економіки. Одружився з донькою графа Чіано, син якого був чоловіком доньки Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Тарасик» працював у римському осередку ОУН. Наприкінці літа 1941 року повернувся до Львова, був арештований Гестапо й ув’язнений у концтаборі «Освенцім», де загинув у 1942-му. Брат Василь влітку 1941-го очолив структури оунівської Служби безпеки на Станіславівщині, загинув у 1942-му в «Освенцімі». Наймолодший із братів Богдан був учасником боротьби за незалежність Карпатської України, потім із похідними групами ОУН пройшов у 1941 році на територію Південної України, де арештовувався гестапівцями, втікав, знову поринав у боротьбу, загинув у бою зі спецвідділом МДБ 19 грудня 1949 року.
Дитинство і юність:
Хворе серце й освіта без диплома
Малого Степана Бандеру впродовж двох років не записували до української молодіжної організації «Пласт» через недугу: бідне дитинство, війна, життя у складних умовах призвели до того, що він страждав на ревматизм, який виснажував серце, – Бандера впродовж усього життя боровся із серцевими недугами. Ризикуючи залишитись інвалідом, підліток починає тренуватися самотужки, перемагаючи біль, готується до складання спортивних нормативів, за якими приймали до «Пласту». 1 жовтня 1922 року Степан Бандера став пластуном гуртка «Вовки» п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла.
У перервах між підпільною роботою, арештами і переслідуваннями Бандера зумів закінчити належні вісім семестрів у Львівській політехніці (тодішній рільничолісовий факультет сьогодні еволюціонував до окремого вишу – Львівського національного аграрного університету) і не встиг захистити диплом лише через ув’язнення в 1933 і 1934 роках.
Цивільні заробітки:
Журналіст Гордон
Починаючи з четвертого класу гімназії, заробляв репетиторством гімназистів молодших класів.
Упродовж 1928–1930 років Степан Бандера спробував себе в політичній сатирі: був постійним автором гумористичних публікацій у гумористичному журналі «Гордість нації» під псевдонімом Матвій Гордон.
Хобі:
Баскетболіст з ударною лівою
Про свої спортивні захоплення та хобі студентських років Бандера писав: «До моїх спортивних занять належали біг, плавання, лещатарство (лижний спорт. – Авт.), кошиківка (баскетбол. – Авт.) і передусім мандрівництво (тобто туризм. – Тиждень). У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі й грав на мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».
Найкурйозніше з-поміж названих вище захоплень виглядає гра у баскетбол юнака зростом 159 см. Але у 1930-х середнім у Європі вважався зріст 165 – 170 см, тож Бандера під баскетбольним щитом не виглядав надто комічно. Ймовірно, він був незручним супротивником у спорті, оскільки був шульгою.
Особисте життя:
Кохання і розкол в ОУН
У 1927 році Степан Бандера ненадовго повернувся до Старого Угринова і закохався у дівчину із сусіднього села Юлію Якимович. Однак його перше кохання не було взаємним.
На початку 1930-х молодий революціонер закохується в кур’єрку між ОУН у Західній Україні й закордонним Проводом ОУН, керівницю жіночої мережі ОУН Ганну Чемиринську (Нусю). Невисокий юнак не справив враження на Нусю, яка віддала свої симпатії керівникові організаційної референтури Проводу українських націоналістів (ПУН) у Європі Ярославові Барановському, ставному красеню. Після цієї поразки Степан Бандера ставився до Барановського прохолодно. Постать Ярослава Барановського, який втратив у Празі організаційний архів ОУН, що потрапив до рук польських спецслужб, і брат якого Роман пізніше виявився таємним агентом польської поліції, породила чималі конфлікти в організації. У 1940 році небажання Андрія Мельника усунути Барановського від активної діяльності в ОУН стала одним із формальних приводів відходу Степана Бандери та його соратників від підпорядкування ПУН і створення ОУН (революційної), вона ж ОУН(б). Конфлікт був таким публічним, що коли в 1943-му невідомий застрелив Ярослава Барановського, то майже всі політичні противники Степана Бандери подумали про його розпорядження прибрати давнього опонента. Очевидно, що вбивство було провокацією з метою поглибити розкол в ОУН. Навряд чи Бандера, сидячи під німецьким арештом, міг думати про ліквідацію Барановського, адже у разі смерті його давнього противника всі одразу ж почали б показувати на нього пальцями.
Наприкінці 1939 року Степан Бандера познайомився з молодою активісткою ОУН Ярославою Опарівською. Цього разу почуття були взаємними, і молодята через місяць після знайомства одружилися. У 1941-му в подружжя народилася донька Наталка, а вже після війни – син Андрій і молодша донечка Леся.
[1096]
ХРОНОЛОГІЯ
50 років, 9 місяців і 14 днів
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині Івано-Франківщина) в сім’ї священика.
У 1919 році вступив до Стрийської гімназії.
У 1928 році Бандера стає студентом агрономного відділу Львівської політехніки, одночасно вступає до нелегальної Української військової організації, де працює у розвідувальному відділі, а згодом у відділі пропаганди.
У 1929 році, тільки-но сформувалася Організація українських націоналістів, Степан Бандера стає її активним учасником, очолює структури ОУН на Калущині.
У 1931 році очолює референтуру пропаганди, з 1932-го стає заступником крайового провідника ОУН у Західній Україні, тобто другою людиною в націоналістичному підпіллі підпольської України.
У 1933-му лідер ОУН Євген Коновалець запропонував 24‑річного Бандеру на посаду керівника Крайової Екзекутиви в Західній Україні.
Найпомітнішою бойовою акцією ОУН за провідництва Бандери стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, якого звинувачували у керівництві жорстокою «пацифікацією» Західної України. 15 червня 1934 року у Варшаві за наказом Бандери міністра застрелив бойовик ОУН Григорій Мацейко. Гучний судовий процес над членами ОУН 1935–1936 років примусив владу замислитися над «українським питанням». У народі оунівців вважали героями. Степана Бандеру засудили на довічне ув’язнення. Вийшов із в’язниці 10 вересня 1939 року, коли почалася Друга світова війна і сторожа покинула пости.
У жовтні 1939 року оселяється у Кракові, де створює Бюро революційного проводу ОУН.
1940 рік – розкол ОУН на «бандерівців» і «мельниківців».
22 червня 1941 року Бандера передає до адміністрації канцлера в Берліні Меморандум ОУН, у якому в недипломатичній формі застерігає Гітлера від провадження в Україні окупаційної політики, вимагає визнати Україну рівноправною європейською державою.
30 червня 1941 року похідна група Ярослава Стецька проголошує у Львові незалежність України. 3 липня 1941-го німці висилають у Краків державного секретаря Кундта, який вимагає відкликати Акт 30 червня. Бандера категорично відмовився скасовувати самостійницьку декларацію. У відповідь німці починають репресії проти членів «групи Бандери», а його самого арештовують.
У 1942 році Степана Бандеру відправляють у концтабір «Заксенхаузен». Відтоді Бандера так і не повернувся на Батьківщину. Демократизація ОУН, розбудова і героїчний опір УПА відбулися без його участі, але він усе одно залишається прапором для «воюючої України».
Після війни оселяється у Мюнхені під іменем Стефана Попеля. Наприкінці 1945 року Бандера створює Закордонний Центр ОУН. У 1946-му разом із Ярославом Стецьком створює Антибільшовицький блок народів – організацію, покликану об’єднати всі визвольні рухи «соціалістичного табору».
15 жовтня 1959 року Степана Бандеру в під’їзді власного будинку вбив агент КДБ Богдан Сташинський. Його зброєю був пістолет-шприц із синильною кислотою.