4 квітня’2023 Квітці Цісик сповнилося б лише 70…

4 квітня’2023 Квітці Цісик сповнилося б лише 70…

Її пісня ніколи не підсилювалася з допомогою потужної техніки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму. Вона лилася з чистесенької душі, котра через океан промовляла до історичної Батьківщини. Унікальний тембр співачки, її напрочуд елегантна манера виконання, бездоганна мова полонили й мільйони українців. Квітка — одна з небагатьох українських співачок, які робили не «сировину» чи проекти–одноденки, а ПІСНЮ, яку належить СПІВАТИ, а не «виконувати» чи «показувати». Варто подякувати чоловікам співачки за українськомовні альбоми, за ту насолоду від музики, яку вони подарували. Обидва рази Квітка була заміжня за музикантами: перший чоловік — композитор–аранжувальник Джек Корнер, другий — інженер звукозапису Ед Ракович. Обидва, не знаючи української мови, але закохані в українку, творили дива! І слава Богові! Перший диск «КVITKA» був записаний у 1980 році, а «TWO COLORS» — у 1989–му. Між записами відбулися розлучення з Джеком і шлюб з Едом (йому народила сина Едді). Проте всі троє працювали над створенням обох альбомів. Навіть без офіційного державного визнання на батьківщині (а вартувало би!) вона завжди буде мати любов і повагу вкраїнців усього світу. Боляче і несправедливо, що на землі її батьків почули та оцінили лише після смерті. «Так, українцям пощастило, що їм Господь послав Квітку Цісик з її космічним голосом! — стверджує фотохудожниця зі світовим іменем Таня Д’Авіньйон Tania Mychajlyshyn- D’Avignon.— Пригадуєте анекдот, в якому єврей запитує єврея: «Ви знаєте якої національності Папа Римський?! «Що ви кажете? Не може бути!» Так було і з Квіткою, відомою в американському світі як Кейсі Цісик. Ми знали її як активного члена «Пласту». Довший час вона була голосом багатьох рекламних компаній. І ми гордилися нею, знали, що вона українка, яка робить погоду в американському світі. Коли ж записала два українські альбоми — та гордість помножилася. Справді, Бог дав їй божественний голос! Вона є феноменом української пісні по обидва боки океану».

«Перша моя платівка «Квітка. Пісні з України» була дуже дорога, — зазначала співачка. — То дуже багато грошей забрало, щоб її накрутити. Коли людина все робить сама, то це дуже довго є. І щоб випустити таку плиту навіть малим накладом, то треба дуже багато грошей. І тому, власне, це дев’ять літ тривало, щоб ще одну плиту видати. Тому що я мусила перш за все назбирати трохи грошей і ще треба було отримати кошти за першу плиту. Витрати за першу плиту ще остаточно не покрились, але того досить, щоб була змога випустити другу плиту».

На обкладинці диску «КVITKA» написано: «Володимирові Цісикові, скрипалю–віртуозові, моєму незабутньому батькові, присвячую цю збірку пісень». Продюсер, аранжувальник і керівник оркестру — Джек Корнер. Коментувати спів Квітки Цісик немає необхідності: усе чути й так. З технічного боку — жодної фальшивої ноти, жодної вади у фразуванні, жодного

невдалого вокального прийому, жодного форсованого звуку, жодної не виправданої змістом зміни настрою. Просто гарний спів: ліричний чи жартівливий, він напряму торкається душі. «Аранжування робив великий професіонал і мій товариш Джек Корнер, — розповідала Квітка. — Він музикант, композитор, і нічого не знав про Україну… Хоча тепер знає про Україну дуже багато. Він дуже талановитий і такий проникливий… Має прекрасне відчуття. І до кожної пісні ставився дуже відповідально. Щоб не змінити її, не зробити американською, а залишити той неповторний український мелос. Я спеціально перекладала йому англійською мовою кожну пісню. Він так хотів, щоб зрозуміти і відчути зміст… Тому для мене він завжди буде дорогою людиною, що так завзято і наполегливо працювала зі мною над двома плитами».

В альбомі «KVITKA» хочеться виділити пісню «Взяв би я бандуру», яку з великої естрадної сцени у нас ніхто ніколи не співав. Чомусь. Хтозна чи Цісик знала щось про авторку пісні, принаймні, псевдонім Віра Лебедева зафіксований на дискові. А як би було приємно Квітці дізнатися, що саме вона дала друге життя пісні легендарної української вчительки і відомої поетеси–січовички Костянтини Малецької — авторки незабутніх творінь «Чом, чом, чом, земле моя…» і « Соколи, соколи, ставаймо в ряди». Саме за своє українство 1915 року її арештували «московські брати» і після трьох місяців допитів вислали до Сибіру: «Українізуй там ведмедів, якщо виживеш!» Не лише вижила ця енергійна та мужня жінка, а й почала українізовувати Сибір, заснувала 16 українських шкіл!

Для запису двох альбомів вона зібрала 40 найкращих студійних музикантів США (партію рояля виконала сестра Марія) і витратила на це близько 250 000 доларів. Усе було зроблено із справжнім Голлівудським розмахом. Але спонсор так й не з’явився, і всі витрати лягли на плечі чоловіка Едварда Раковіча.

Епіграфом до другого диска були такі слова: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

«Вийшла моя плита «Квітка. Два кольори». Я намагалась дуже гарно її підготувати і видати. Ми дуже задоволені нею. Це мій чоловік, звукорежисер — Едвард Ракович допоміг із записом. Ми планували і працювали над плитою дуже довго, всі пісні були перед тим аранжовані, — зізнавалася Квітка Цісик. — Ми ходили до студії впродовж трьох місяців. Я разом з оркестром співала у великій кімнаті. Деякі інструменти додали пізніше. Ми це все змішували, тому вийшло так довго. Мій чоловік — перфекціоніст, він хотів, щоб то страшно добре звучало, досконало, тому він над тим дуже довго працював. Я з мамцьою і сестрою вибирали пісні для плити. Сестра грає на фортепіано у чотирьох піснях на платівці. Ми просто пару тижнів сиділи разом. Шукали і переслуховували різні пісні. Вибрали цілу купу того, що нам подобалось. Потім сіли з аранжувальником Джеком Кортнером і він вибрав з усього те, що йому здавалося найбільш цікаво музично. Джек допомагав робити і перший альбом. Я була пластункою і ми в «Пласті» співали таку пісню «Сіріли у сумерку» («При ватрі»), вона була також наша улюблена. Це вже тут написана, здається, в Америці. Тому її хотіла теж мати в записі. «Ой верше, мій верше» — улюблена пісня моєї бабці. Коли скінчили працювати над цією піснею, а це ми з великим складом скрипалів грали в кімнаті, то я дуже боялася, що не зможу її заспівати без плачу, що я не зможу скінчити. Всі сидять, а як я ту пісню можу заспівати і не розплакатись? Але вдалося мені. Вона дуже зворушлива.

Хотіла зберегти пісню «Чуєш, брате мій». Дуже хотіла її мати в записі. Деякі українці в Америці не погоджувались з тим, що я ту пісню хочу включити в альбом, бо вона є сумна. Ми співаємо її зазвичай на похоронах. Сумна пісня, але гарна. Мені здається, що в такий час, коли не знати, що діється в цім світі, то є важлива композиція. Записувала її в липні 1989–го, тоді ще нічого не зачалось на Україні діятись».

А як звучить «Чуєш, брате мій» з унікального голосу і тембру Квітки Цісик!? Вона надала їй нового життя, другого дихання. Тепер же зрозуміло, чому пісня й надалі тріумфально живе в серцях українців. Бо народилася з великої любові до свого народу. «Журавлі» братів Лепких будуть доти літати над Україною та українством, доки буде жити наш народ, доки житиме бодай один українець на землі, доки звучатимуть пісні нашої Квітки. Напрочуд елегантна манера виконання, бездоганна мова Цісик полонили й мільйони українців за виконання й інших пісень нашого Левка Лепкого з його віршами та музикою — «Ой видно село, широке село під горою…», «Колись дівчино мила, а був це чудний час…», «І снилося з ночі дівчині, що маки в саду процвітали…» На жаль, Квітка не знала авторства тих пісень, часи такі були, тому подекуди написано, як вона вважала, що вони народні.

Найбільш відома широкому загалові України відома пісня з музикою Левка Лепкого «Чуєш, брате мій». Написана вона на вірш його старшого брата поета Богдана Лепкого. У ньому лише кілька строф. Та яка гама переживань міститься у такому маленькому творі! Відліт журавлів на зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож лету над морем нагадує про поневіряння сотень тисяч західних українців, які вік тому змушені були залишити рідну землю в пошуках кращої долі за океаном. Відліт птахів осінньої пори може також сприйматися як прощання з теплою порою року, кращим періодом життя. Вибір «Чуєш, брате мій» Квіткою справді був невипадковий, вона не могла її не заспівати. Та у нас, на батьківщині братів Лепких та батьків Квітки, пісня була заборонена. А як можна посадити в клітку пісню? Рано чи пізно вона вирветься на волю.

І пісня «Сіріли у сумерку» («При ватрі») має свого автора. Вірш написав Юрій Старосольський і вперше опублікував у серпні 1936–го в журналі для молоді «На сліді». А через 11 літ у німецьких переселенчих таборах створив і мелодію. Пісня настільки сподобалася пластунам, що блискавично поширилася по всьому світові.

«Як мене ощасливила своїм дивовижним виконанням «Двох кольорів» Квітка Цісик. Не знаю, як це сприйняв Сашко Білаш, але мені котилися сльози. Сльози радості», — зізнавався поет Дмитро Павличко. — Справді, через стільки років з дня написання нашої пісні я знову відчув себе щасливою людиною. Почув «Два кольори» з чистесенького, як гірське повітря чи джерельна водиця, Квітчиного голосу в кінці 1980–их. З наших виконавців ніхто так не передав задуму авторів, як вона. Адже співала не лише голосом, а й духом своїм. Живучи стільки років далеко від батьківщини, Квітка зуміла зрозуміти і передати нашу пісню якнайкраще».

В Україні один за одним з’явилися і одразу стали популярними два диски Квітки. Особливо другий — «Два кольори». Хоча твір Олександра Білаша визначив назву та концепт диска, особливою вважають пісню «Я піду в далекі гори». Нам вона більш знайома у виконанні Володимира Івасюка. Але Квітка її заспівала інакше. Ця пісня — окрема тема. У ній розлито космос… Заворожує… Що цікаво, Квітка не взяла пісні Володі, яку знали з голосу Софії Ротару, вона прем’єрно виспівала аж 22…

1988 року на запрошення родини незмінний директор львівського театру–студії «Не журись», видатний гуморист Остап Федоришин відвідав США. У Нью–Йорку, в музеї українського мистецтва, його познайомили з Квіткою Цісик. «Акурат перед тим я прослухав її пісенну аудіокасету, яка справила на мене приголомшливе враження, — згадував той час Остап. — Особливо неперевершене виконання нею Ігоревої пісні на вірш Петра Запотічного «Коханий». По приїзді до Львова ми телефонічно домовилися з Квіткою про можливі її гастролі з «Ватрою» по Україні. Співачка мала підготувати і взяти до свого репертуару ще кілька Ігоревих пісень».

Восени 1989–го ВІА «Ватра» повернувся зі своїх перших і успішних гастролей з Канади. Звідтіля Білозір привіз щойно випущену аудіокасету фірмою «Євшан» «Два кольори», на якій поруч зі шлягерами «Два кольори», «Я піду в далекі гори», «Черемшина» була його пісня «Коханий» на вірш Петра Запотічного».

«Ми з Ігорем могли її слухати до ранку сотні разів. Уражало все: дивовижний голос Квітки (серед українських естрадних співаків такого не має ніхто), високопрофесійні аранжування і звукозапис. Особливо зачаровувало те місце, де в програші Джек Корнер увів акустичну гітару, на якій іспанець вигравав казкові акорди. Коли слухав все це Білозір — вартувало його бачити! Він не лише був у захопленні, він просто літав над землею! Ігорко розповідав про зустріч з Квіткою в Америці. Вона сама знайшла і записала пісню (мені видається, що розшифровувала текст з якогось запису, адже в деяких місцях співає зовсім інші слова), а вже потім познайомилася з Ігорем Білозіром. Вони навіть намітили спільні гастролі в Україні. Життя бере своє. Не судилося…» — визнавав Петро Запотічний Петро Запотічний.

Вона постійно відчувала, що повинна зробити щось для Неньки. «Мусиш сама ходити, питатися, дбати про всі телефони, контакти, — з відкритим серцем визнавала співачка. — І я почала так працювати. Але всім говорила, що українська музика є дуже гарна, мелодійна і що нарід такий співучий. А мені відповідали: якщо так, то заграй мені щось, заспівай мені щось… То є сумно, але ми не мали жодної плити на професійному рівні. Бо то є дорога річ і забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, а й для всіх українців. Бо я не могла, не мала змоги щось зробити для нашого суспільства, тільки це. То був би такий дарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують».

У душі Квітка завжди залишалася українкою і тужила за своєю етнічною батьківщиною. Таке щастя їй всміхнулося, правда, лише єдиний раз, 1983 року. Тихенько, крадькома. Її пісні тоді були забороненими в Україні — аякже, буржуазна співачка! Їй було лише 30, якраз перебувала на творчому пікові.

«І всі тоді мені казали, що як гарно, що ти з мамкою їдеш, бо татка мого вже не стало. Мені тоді всі казали, що я буду така підпора мамі в мандрівці, що мамці може буде прикро поїхати назад, побачити ті місця, де вона з татком ходили, жили, зустрічалися, — розповідала співачка Кирилові Стеценку. — Було дуже цікаво, бо ми були в соборі Святого Юра у Львові, де моя бабця і дзядзьо взяли шлюб. Коли вуйко мій вродився, то там було і хрещення. Дуже гарна історія нашої родини. Ми пішли до церкви Святого Юра і там люди співали. Я так плакала в церкві, тому що моя мама була страшно щаслива, що могла повернутися. Я була страшно зворушена і всюди плакала, бо то є місто, де був мій тато, моя мама, моя бабця».

«1989 року організатори фестивалю «Червона Рути» запросили мене в Чернівці за свій кошт або мусила знайти спонсорів. Почувалася від того незручно, нікого не хотіла просити. Проте за дорогу мені заплатили, — згадує той час одна з найвідоміших співачок та композиторів української діаспори Люба Білаш. — Виступ відбувся 22 вересня 1989 року. Концерт–з’їзд музикантів–українців з усіх країв далеких і близьких мав назву «До вогню і води Батьківщини». Надворі була ще радянська влада. Не хотіли провокацій і своїм співом провокувати глядачів. Ми всі хотіли співати наш гімн. Біля мене стояли гурт «Соловей» та Андрій Головатий з Канади, Дарка і Славко Darka Dusty, Юліан Китастий і Юрко та Андрій Стасіви з Америки, Клаудія Полотнянка Claudia Polotnianka з Аргентини, ансамбль «Роса» з Югославії, «Чумаки» з Польщі, «Вокс» і «Контакти» з Чехословаччини, збоку був Василь Жданкін. І хтось із зали почав «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!..» Ось тоді було не передати почуттів, які відчували всі ми: ті, що були на сцені, і ті, що стояли і гордо та впевнено, без боязні, підспівували у залі. Усі співали разом зі сльозами на очах. Подібного не відчувала ніколи».

Навіть важко тепер уявити, щоб у Чернівцях творилося, якби організатори змогли домовитися з Квіткою. І якої ваги це б додало дійству, яке стало весною української демократії. «До нас дзвонили і питали, чи я хотіла б приїхати, і я сказала відразу, що так, що страшно хотіла б приїхати. Але тоді розмова скінчилася. Властиво, я не знаю чому, — пояснювала Квітка в лютому 1991 року Кирилові Стеценку. — Ми навіть не почали говорити про грошові справи. Раптом ті люди, що нам це пропонували, перестали з нами говорити. Мені було дуже шкода, бо я дуже хотіла поїхати. Не знаю, що сталося, мені здавалося, що може не буде тоді того фестивалю. Мій чоловік говорив з кимось з їхніх представників. Вони мали сконтактуватися з нашим адвокатом, щоб вирішити легально деякі справи. Мій чоловік боявся, що може я не вернуся, що може це небезпечно мені поїхати. На цьому комунікація з фестивалем скінчилася. І ми навіть про гроші не говорили. Тоді мені було, власне, дуже жаль, бо я хотіла поїхати. А ще було жаль, що люди почули, що я там маю бути. Дехто прийшов, щоб мене почути, а там довідалися, що мене нема…»

Якась лиха доля випала на долю жіноцтва дружної сім’ї Цісиків. Спочатку, в 1994–му, померла Іванна, у 1998–му — Квітка, у 2003–му — Марія. Діагноз один і той же: рак грудей.

Ігор Білозір ніяк не міг второпати: чому ж, коли передчасно померла Квітка Цісик, так кволо і байдуже відреагував на це край, котрий вона палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння «реміксів», «хеві–металів» та інших атрибутів сучасної естради?

 

А ось який рецепт залишила Квітка Цісик, щоб українська музика вийшла на світовий ринок: «Насамперед українські музиканти мають пізнати все різнобарв’я музики. Я постійно цікавлюся новинками, бо я то мушу знати для роботи. Про що пишуть, як співають. Але технічний бік справи лишаю для свого чоловіка… Тобто мусить бути відповідна культура. Агенції, студії, відео. То є частина цього бізнесу. Я також не все знаю, але постійно вчуся, питаюся, дивлюся. І так усі виконавці чи композитори мусять робити… Якщо хочуть досягти високого рівня… Щоб залишатися на тому високому рівні. Може, то не кожна людина хоче робити. Тільки ті, які хочуть бути на самому вершку. Тільки ті…»

Подяка Кирилові Стеценку Kyrylo Stetsenko за використані фрагменти його інтерв’ю з Квіткою Цісик у лютому 1991 року.

Уривок зі статті квітневого номера діаспорівського часопису Ukrainian People (Chicago), величезня вдячність Olga Ruda , без тебе того би не було!